Page 98 - 6816

стає панування над природою. Для розв’язання цієї суперечності
філософ пропонує тлумачити розвиток людини як поступ до духу й
розглядати людину водночас організмом і духовною істотою.
Організм є основою (передумовою) духу в онтологічному

контексті, однак смисл свого життя людина отримує лише від духу
[162, с. 206–207]. Ці взаємозв’язки філософ пояснює на основі
понять змісту й форми: людина за формою є життям, а за змістом –

духом. «Метафізична загадка людини полягає саме в тому, що в
людині фактично проявляється взаємозалежність ідеальності та
реальності; і екологічна криза врешті-решт є проявом загострення
цієї дуальності як абсолютного антагонізму» [162, с. 207]. Зазначені

суперечності охопили суспільну свідомість, людство опинилося в
стані колективного осліплення, що збільшує загрозу катастрофи.

Намагаючись вийти із глухого кута, В. Гьосле стверджує, що
спочатку має відбутися духовне опанування екологічною кризою.
Зміст цієї вимоги філософ формулює у твердженні: життя є
основою духу, а дух є його істиною [162, с. 208]. Філософ

наполягає на тому, що має відбутися примирення (синтез) природи
й духу, і вважає це етичним обов’язком сучасної людини щодо
прийдешніх поколінь і метафізичним завданням щодо буття взагалі

[162, с. 210].
Підсумовуючи, зазначимо: В. Гьосле зрозумів, що екологічна
криза пов’язана з людськими якостями, але не відобразив це в назві,
назвавши її екологічною. Така назва є відбиттям неадекватного

розуміння взаємовідносин матеріального й духовного. Точніша
назва цієї кризи – антрополого-глобальна катастрофа. У
цій катастрофі філософ звинувачує дух, що вважаємо недоречним.

На нашу думку, В. Гьосле припустився деяких філософських
помилок. По-перше, не зовсім адекватно зрозумів філософію
Ґ. Геґеля. Останній тлумачив дух як розум, який сам себе
усвідомлює та зберігає. Розум, який сам себе усвідомив, не

допустив би людство до антрополого-глобальної катастрофи. У
дійсності, у модерну й постмодерну епоху панує здоровий глузд,
носієм якого є посередня людина. Отже, причиною кризи є не дух,

а здоровий глузд посередньої людини. Тому завдання нашого часу
звучить так: подолати здоровий глузд, носієм якого є посередня
людина, що й буде розв’язанням антрополого-глобальної

катастрофи. По-друге, осмислення людини В. Гьосле здійснює поза
межами надбань про сутність людини. Ґ. Геґель, наприклад, розумів

98