Page 100 - 6816

буттям» [50, с. 239], отож, пріоритет духовного був для філософа
засадничою умовою буття. Роль і значення духу в життєдіяльності
людини й суспільства М. Бердяєв аналізував у контексті пошуків
основ суспільного буття, а саме, що його тайна перебуває в

особистості: «Саме в особистості зосереджена таїна буття, таїна
творення», яка водночас є вищою цінністю [50, с. 138]. Урешті-
решт філософ доходить висновку, що дух – це «пробудження

особистісного начала», «дух є вище начало – начало особистості»
[50, с. 254], яке є «найреальнішою реальністю…» [50, с. 238]. Отже,
особистість і дух у М. Бердяєва, як і в Ґ. Геґеля, – це однопорядкові
поняття й первоначала буття. Особистість є найвища досконалість і

водночас засіб реалізації духу. Якщо це так, то виникає кілька
запитань. Чому цю істину дотепер не визнають? За яких умов

можна подолати це трагічне ігнорування? Чому нехтували роллю
особистості в марксистській філософії й у Радянському Союзі,
зрозуміло – бо вважали, що народні маси є рушійною силою історії.
Особистість підпорядковували масам, оскільки вона була

небезпечною. Суспільне життя дотепер має знеособлений характер,
бо пріоритет належить посередній людині, яка спонукувана
безпосередніми потребами, а тому органічно неспроможна

зрозуміти роль духовного. Особистість для посередньої людини є
ворогом, а тому мусить бути під контролем. Відновлення
пріоритету духовного в сучасному житті означає революцію, яка
потягне за собою парадигмальні зміни. З цього приводу М. Бердяєв

зазначив, що справжнє християнство – це «персоналістична
революція у світі» [50, с. 269]. Філософ не поодинокий у його
роздумах щодо пріоритету духовного й ролі особистості

в суспільстві. (Докладніше про органічний зв’язок понять «дух»,
«духовність» і «особистість» див. [479]).
Пріоритет духовного в життєдіяльності людини й суспільства
знайшов подальший розвиток у філософії С. Франка. Філософ
критикував чинні підходи до розуміння змісту буття й доводив, що

найпоширеніша помилка полягає в тому, що його зміст визначають
через множинність, матерію, дух, тобто «намагаються підвести

буття загалом під будь-яке одне поняття з визначеним, тобто
обмеженим змістом» [584, с. 53]. Філософ уважав, що чинні
підходи не здатні цілісно окреслити багатогранність буття, а тому
висунув ідею, що воно є органічною єдністю множин, тобто жодну

його частину не можна мислити поза зв’язками з іншими. Лише

100