Page 93 - 6816

пріоритету матеріального. Поняття духовного отримує соціально-
філософське й політичне трактування. Так, політичний діяч
Великої французької революції Л. А. Сен-Жюст (1767–1794)
переосмислює зміст поняття «дух» і трактує його як суспільний

дух, який формується під впливом Конституції, а суспільна думка є
його відображенням. «Відмінність між суспільним духом і
суспільною думкою полягає в тому, що перший формується

відповідно до конституції чи порядку, а суспільна думка
формується суспільним духом» [500, с. 202]. На прикладі
французької революції Л. А. Сен-Жюст так трактує це
співвідношення: «У Франції конституція є свобода, рівність,

справедливість; суспільний дух – суверенітет, братство, безпека;
суспільна думка – Нація, Закон, Король» [500, с. 202].

Підсумовуючи свої роздуми, діяч французької революції зазначає,
що Національні збори мають бути відбиттям духу народу [500,
с. 248]. Отож релігійне розуміння духу Л. А. Сен-Жюст наповнює
соціально-політичним змістом. Варто уточнити ці, безумовно,

плідні роздуми. Суспільний дух є відображенням первоначал
проголошених Великою французькою революцією: «Свобода»,
«Рівність», «Братерство». Ці гасла трактували з позиції пріоритету

матеріального, який став визначати зміст суспільного буття,
індивідуальної й суспільної свідомості, а з часом і зміст культури.
Людство розвивалося за цими принципами протягом ХIХ ст., але
у ХХ ст. опинилося в стані кризи. Специфіку духовної ситуації ХХ

ст. висловив К. Ясперс: по-перше, людина не хоче осмислювати
підстави свого існування [678, с. 288, 319]; по-друге, діяльність мас
стихійно покладено в основу буття [678, с. 305]. Урешті-решт

філософ висновує: «Дух уже не вірить самому собі як власному
джерелу, він перетворив себе на засіб» [678, с. 320]. Як бачимо,
філософ визнав поразку духу й перемогу посередньої людини, але не
зміг запропонувати виходу з духовної кризи. Стан духовної кризи

став предметом уваги християнської Церкви. Так, Другий
Ватиканський собор (1962–1965) зафіксував, що в сучасному світі
спостерігаємо «брак рівноваги між вимогами практичного успіху та

вимогами морального сумління» [190, с. 506]. Римський Папа Іван
Павло II поглибив розуміння причин сучасної кризи зазначивши, що
вони полягають у пануванні «практичного матеріялізму, через що

поширюється індивідуалізм, утилітаризм і гедонізм». Це призводить
до того, що «вартості „буття” замінюються вартостями „посідання”»

93