Page 101 - 6816

разом вони утворюють цілісність. Філософ доводив, що в основу
онтології слід покласти ідею «всеєдності буття» [584, с. 55]. На
основі цієї ідеї він критикував матеріалізм і спіритуалізм за те, що
вони однобічно трактують онтологію, і формулює власне уявлення

про її зміст.
С. Франк доводив, що проблема буття в тому, щоб з’ясувати, яке
буття є істинним, тобто побудувати адекватну систему буття як

єдності між різними його компонентами [584, с. 71]. Висновок про
те, що буття є єдністю різних його структур, змушує філософа
з’ясовувати, що це за структури. Такими він уважає ідеальне
(позачасове) і реальне (часове), між якими є органічний зв’язок.

Онтологічний аналіз доводить, що «не існує двох відсторонених
світів – ідеального й реального, – а є єдине буття, що має два аспекти,

або ж начебто два виміри» [584, с. 73]. С. Франк формулює нові
засади онтології, що мають ґрунтуватися на єдності різноманіття:
єдності духовного й матеріального, позачасового й часового, сталого
й рухливого [584, с. 74–75], отож філософ долає крайнощі

матеріалістичного та ідеалістичного розуміння онтології. Істинне
буття є єдністю матеріального й духовного, яке в кожний момент
часу має конкретний вигляд. С. Франк долає крайнощі

матеріалістичного та ідеалістичного розуміння онтології. У пізнішій
праці «Незбагненне» філософ остаточно віддає пріоритет духовному:
«Духовне буття в найузагальненішому його сенсі є підстава й корінь
реальності безпосереднього самобуття» [586, с. 394].

Для буття, з позиції С. Франка, характерна цілеспрямованість,
тому воно не може мати усталеного характеру. Для цілісного
осмислення буття треба визнати, що воно завжди намагається

вийти за межі сущого – до абсолютно належного [584, с. 86].
Орієнтація на належне змушує філософа зробити висновок, що
етика органічно пов’язана з онтологією. Ідея цілеспрямованості
знаходить подальший розвиток у таких роздумах: «Через те, що

буття є єдністю розмаїття, то його розвиток має прямувати в бік
найбільшого заглиблення єдності та найбільшого розвитку
різноманіття» [584, с. 91]. Уважаємо, що цей фундаментальний

висновок має бути покладений в основу суспільного буття, але він,
на жаль, до цього часу навіть не осмислений філософами. Таке
буття потребує певного типу людини, а тому С. Франк переходить

до аналізу проблеми особистості. Розвиток особистості – це
водночас духовний розвиток суспільства, що є ідеалом, який

101