Page 97 - 6816

Філософ припускає, що екологічна криза закладена в сутності
людини, і доводить, що криза є закономірним наслідком
поступального занепаду західноєвропейської філософії [162,
с. 183]. Отож філософ схиляється до думки М. Гайдеґґера, що

європейська філософія позначена забуттям буття. Надалі філософ
уточнює свої висновки й зауважує, що в цьому винна європейська
форма раціональності [162, с. 184].

Витоки екологічної кризи В. Гьосле вбачає у філософії
Ґ. Геґеля: дух розвивався шляхом утвердження над природою [162,
с. 188], тобто прагнув панування над природою. Філософ ставить
фундаментальні метафізичні питання. Як дух руйнує природу?

Чому дух прагне до панування над природою? Сучасна філософія,
на думку В. Гьосле, неспроможна дати відповіді на ці запитання.

Це змушує його звернутися до метафізики М. Гайдеґґера й
погодитися з його думкою, що людина все більше відчужується від
буття. У цій ситуації вона має усвідомити, що її позірна автономія
та всемогутність – це найдивовижніша омана, і лише за цих умов

людина отримає можливість до нового етапу розвитку [162, с. 194].
В. Гьосле схиляється до того, що відношення духу й природи в
його основі двоїсте: «Дух водночас є і частиною природи, і її

запереченням» [162, с. 203]. Частково можна погодитися з цим
твердженням, варто лише уточнити: дух є частиною природи в
онтологічному аспекті, але розвиток буття змінює їхній
взаємозв’язок. Філософ задається питанням установити, за яких

умов здійснюється заперечення природи духом. «Людина як
організм, у якому втілився дух, у змозі реально знищити природу;
саме ця здатність досягла свого апогею в екологічній кризі…»

[162, с. 204]. Людина руйнує природу, оскільки є органічною
природною істотою. На мові науки це пояснює другий закон
термодинаміки: «Організм здатен зберігати себе як
високоорганізовану систему тільки завдяки збільшенню ентропії

свого довкілля» [162, с. 204]. З цього приводу філософ зауважує,
що онтологія має зважати на цей невблаганний природний закон,
проте, на нашу думку, наука має запобігати цьому процесу.

В. Гьосле намагається зрозуміти й сформулювати суперечність
між природою й духом. Зародження духу водночас є зародженням
суперечностей між духом і природою. Дух дедалі більше

занурюється в себе, досягаючи незалежного від природи й
суспільства стану й ставить себе над природою. Наслідком цього

97