Page 95 - 6816
P. 95

Світоглядна  орієнтація  на  пріоритет  матеріального  призвела
               до найстрашнішої залежності: людина опинилася під тиском власних
               нерозвинутих потреб. З цього приводу Іван Павло II зазначив: «Єдина
               мета,  яка  береться  до  уваги,  є  власний  матеріяльний  добробут.  Так

               звана  „якість  життя”  вимірюється  найчастіше  або  й  тільки  в
               категоріях          економічної           продуктивності,            невпорядкованого
               споживацтва, розваги й задоволення, джерелом яких є фізичне життя;

               глибші  виміри  існування  –  міжособові,  духовні  та  релігійні  –
               нехтуються» [205, с. 33]. Отож у сучасних умовах зберігати пріоритет
               матеріального  над  духовним  є  самогубством.  Для  подолання
               деструктивних  тенденцій  людству  слід  змінити  парадигму  свого

               розвитку,  замість  пріоритету  матеріального  прийняти  пріоритет
               духовного. Уважаємо, що умовою реалізації права людини на життя є

               пріоритет духовного над матеріальним, здійснити це людина маси не
               здатна.  Людина  епохи  модерну  й  постмодерну  живе,  ігноруючи
               потребу  внутрішнього  вдосконалення.  Усупереч  християнським
               цінностям,  вона  розвивала  матеріальні  потреби,  що  досягли

               нерозумних масштабів і не відповідають не лише смислу життя, але й
               людському існуванню. Модерна й постмодерна філософія не змогли
               сформулювати  конструктивні  ідеї  й  пробудити  в  людині  потребу

               вдосконалення. Заперечення пріоритету духовного має свій логічний
               і  навіть  трагічний  кінець.  Людина  деградує  й,  за  висновками
               сучасного  французького  філософа  Ж. Бодріяра,  перетворилася  на
               об’єкт:  «Маса  є  чистим  об’єктом,  себто  тим,  що  зникло  з  обрію

               <…> історії» [81, с. 93]. Відомий філософ не помилився: посередня
               людина не бажає полишати авансцену історії, претендуючи й надалі
               залишатися суб’єктом суспільного життя.

                     На  противагу  постмодерній  філософії,  християнство  орієнтує
               людину на духовне вдосконалення. Розуміємо, що це надзвичайно
               важко.  Перехід  із  тілесного  рівня  на  духовний  –  це  внутрішня
               революція,  що  можливо  лише  завдяки  надзусиллям  та  зовнішній

               підтримці.  Допомагати  людині  долати  життєві  кризи  мають  як
               філософи, так і священики. З цього приводу Іван Павло II зазначав,
               що призначення філософії й богослов’я одне: подолати кризу життя

               та знайти його смисл [206, с. 115–116].
                     Орієнтація на пріоритет духовного вимагає з’ясувати його зміст
               із позиції сучасних філософських досягнень. Для конструктивного

               розв’язання  проблеми  відносин  матеріального  й  духовного
               звернімося  до  філософії  Ґ. Геґеля.  Філософ  виділив  три  аспекти


                                                             95
   90   91   92   93   94   95   96   97   98   99   100