Page 88 - 6816

с. 215–216]. У запропонованих міркуваннях мислення й соціальна
дійсність – це не дві реальності, а одна органічна цілісність.
Осмислюючи цей погляд, зазначимо, що у філософії панують
наукові теорії, які виключають недосконале розуміння учасників зі

свого аналізу. Тому слід погодитися з висновком: «Соціальні науки
пішли на немислимі викривлення, щоб лише виключити

недосконале розуміння учасників зі свого предмета» [518,
с. 216–217]. Досліджуючи взаємозв’язки між мисленням і
реальністю, зауважимо, що мислення учасників не завжди
детерміноване реальністю. У такому разі може бути два

принципові варіанти. Перший: мислення детерміноване власною
вигодою, що призводить до викривлення подій задля власної
вигоди. Другий: мислення як такого немає, оскільки людина

спонукувана безпосередніми потребами, які для неї є єдиною
реальністю. Задамо питання: звідки в людини це дивне небажання
неприйняття взаємної детермінації мислення й дійсності?
Припускаємо, що людське мислення не виносить невизначеності.

Бути учасником – означає приймати рішення, а рішення
вимагають прихильності до конкретної думки. Маючи справу з
безкінечно складною реальністю, людина змушена вводити якісь

спрощення, які об’єктивно викривляють дійсність.
Сьогодні, в умовах розбалансованості відносин людини і світу,
мислення і дійсності проблемою проблем є осмислення взаємної
детермінації мислення й буття. Запропонована концепція дозволяє

сформулювати принцип «схильності до помилок». Онтологічний
реалізм, як і онтологічний конструктивізм, не припускають

можливості власних помилок, тому один одного заперечують.
Принцип схильності до помилок дає можливість уникнути
абсолютизації тих чи тих теорій. Перевагою запропонованої
концепції є також те, що вона розглядає процес взаємодії мислення й

дійсності в контексті реальних соціальних проблем та
інтелектуальних можливостей людини. Принцип схильності до
помилок орієнтує суспільство на розвиток дискурсивно-

комунікативних практик, що зменшує ймовірність грубих помилок і
схильності до догм. Пропонуємо зазначену концепцію взаємодії
мислення й реальності назвати рефлексивною. (Докладніше про
концепцію взаємодії мислення й буття див [148, с. 109–122]).
Проблема пізнання раціональних засад суспільного буття, яку

порушив А. Баумейстер, вимагає прийняти взаємну детермінацію

88