Page 86 - 6816

визначають структуру мови. Цей підхід отримав назву
онтологічного реалізму. Другий – конструктивістський
(уособленням є І. Кант, а сьогодні Г. Патнем) тлумачить структури
сущого як втілення фундаментальних структур мови. Цей підхід

отримав додаткову назву онтологічний конструктивізм. У цій
ситуації методологічного вибору А. Баумейстер стає на позицію
онтологічного реалізму [38, с. 31]. На нашу думку, обидва підходи

мають деякі недоліки. Онтологічний реалізм трактує реальність
статично, а свідомість людини її відбиває, проте процес
формування структур сущого залишається поза увагою.
Онтологічний конструктивізм підкреслює активність мислення,

його здатність не лише впливати на фундаментальні структури
реальності, але й формувати їх. Тому позиція онтологічного

реалізму й онтологічного конструктивізму відображають лише
частину процесу взаємодетермінації мислення й буття.
У контексті дискусії пропонуємо альтернативний підхід щодо
взаємодії мислення й буття. Уважаємо, що навіть досконале

мислення, на яке спирається класична філософія, є частиною
дійсності. А тому постає питання: «Як можна пізнати реальність,
якщо мислення, є її частиною?» Зрозуміло, розуміння дійсності

неминуче буде недосконалим. Треба прийняти недосконале
мислення за вихідне положення взаємодії людини з дійсністю, а
точніше, як принцип теорії пізнання. Для подолання

суперечностей між мисленням і реальністю пропонуємо
скористатися поняттям «рефлексія». На одному рівні рефлексія – це
чисто когнітивний процес, а на іншому – це процес, який впливає

на дійсність, назвемо його функцією участі. Ці дві функції
поєднують мислення й дійсність у протилежних напрямах: у
когнітивній функції реальність є константою, а мислення змінною

величиною; у функції участі мислення є константою, а реальність –
перемінною. Одночасна дія двох функцій перетворює відмінність
між мисленням і дійсністю на ілюзію: мислення стає частиною
дійсності, а дійсність продуктом мислення. Отож слід розглядати

взаємний вплив дійсності на мислення та мислення на дійсність.
За таких умов отримуємо можливість подолати крайнощі
онтологічного реалізму й онтологічного конструктивізму.

Щоби спростити процес взаємодії суб’єкта пізнавальної
діяльності з реальністю, використаємо поняття «подія». Це
дозволяє розмежувати події та уявлення учасників про події,

86