Page 85 - 6816

«Проникнення крізь поверхню удавано реального до глибини
направду реального» [252, с. 16]. Уважаємо, що це занадто
розширене тлумачення метафізики. Як розуміти вислів «глибина
направду реального»? Зміст цього вислову, уважаємо, – це

первоначала буття, проте філософ не ставить так питання. На
основі концепції феноменологічного досвіду В. Кебуладзе
насправді відмовляється від метафізики. «Феноменологічний спосіб

розуміння досвіду <…> дає змогу подолати одвічну метафізичність
європейської філософської думки» [252, с. 17]. Як видається,
В. Кебуладзе повторює помилку Е. Гуссерля: відкидає традицію,
якій понад 25 століть, замість того, щоб запитати: «А чи не

потрапляю я під вплив модної традиції?» Подальше ознайомлення з
монографією В. Кебуладзе доводить що він, як і О. Хома, не

усвідомили органічного зв’язку метафізики з якостями філософа.
Метафізика піддається осмисленню тоді, коли філософ здатний
мислити з позиції цілого, коли він є цілісною людиною. За умов
відсутності цієї здатності метафізичне знання залишається поза

розумінням і навіть здається хибним і непотрібним, що породжує
бажання започаткувати нові концепції замість того, щоб
рефлексувати щодо власних можливостей. Уважаємо, що

В. Кебуладзе і О. Хома повторюють помилки попередніх критиків
метафізики. Водночас аналіз європейської та української
метафізичної традиції (Платон, Тома Аквінський, І. Кант, Ґ. Геґель,
І. Вишенський, Г. Сковорода, Б. Кістяківський, І. Мірчук та ін.)

дозволяє стверджувати, що здатність до метафізики зумовлена
соціально-політичною й духовною позицією філософа. Метафізика
як перша філософія стає предметом дослідження тих філософів, хто

наважується жити відповідно до первоначал, в іншому разі вона
стає незрозумілою й непотрібною.
У фундаментальній праці «Буття і благо» (2014) А. Баумейстер
долає упередження щодо метафізики й доводить її значущість для

суспільного буття, обґрунтовуючи це тим, що людська практика
потребує первоначал. Безумовно, слід схвалювати повернення
практичної філософії до проблеми умов та сенсу доброго життя.

А. Баумейстер піднімає фундаментальне питання про раціональні
засади практики (суспільного буття) і виокремлює два підходи
до розуміння й розв’язання цієї проблеми. Перший – реалістичний

(втіленням його є Аристотель): фундаментальні структури сущого
існують самі по собі, сприймаються людиною як реальність і

85