Page 78 - 6816

підґрунтя, оскільки без нього воно перетворюється на хаос, але
водночас зауважує, що ХХ ст. втомилося від абсолютів. «Привид
Абсолюту є „прокляття” всієї європейської системи пізнання…»
[397, с. 55]. Філософ розуміє необхідність абсолюту, але вважає, що

в сучасних умовах він має отримати нову форму. Виходячи з такої
позиції, філософ доходить висновку про кризу класичного
філософського мислення. Підсумовуючи роздуми щодо змісту

метафізичних засад суспільного життя, В. Окороков висновує, що
наприкінці ХIХ ст. дух змінив напрям свого розвитку, що призвело
до втрати смислу та кризи наук, рівного якому не було з часів
античності. Безумовно, це так, але ознаки цієї кризи залишилися

нез’ясованими. Пріоритет у суспільстві перейшов до людини маси,
що засвідчили праці М. Гайдеґґера Х. Ортеги-і-Гассета. У

класичній філософії за духом стояла особистість, тоді як у
постмодерній філософії за духом стоїть посередня людина.
Намагаючись з’ясувати підґрунтя нової метафізики, В. Окороков
доходить висновку, що думка відірвалась від основ буття. Це

призвело до виникнення деяких ілюзій: почалася «гра онтологій»
навколо первоначал [397, с. 86]. Учений уважає, що філософія
протягом двох останніх століть шукала заміну класичним

сутностям, і перераховує базові поняття: буття, мислення,
свідомість, суще, сутність, істина, але при цьому зауважує, що їхній
зміст залишається нез’ясованим [397, с. 88]. На жаль, серед цих
понять відсутнє поняття особистості. Це свідчить про те, що

осмислення класичної спадщини має нецілісний характер.
Ідея первоначал буття присутня в українській філософії під
поняттями основа (М. Савельєва, М. Шкепу), перша реальність

(О. Халапсіс), самодетермінація (В. Кізіма). Так, М. Шкепу в
монографії «Феноменологія історії в трансформаціях культури»
(2005) висновує, що людська спільнота досі не визначилася з
основами свого існування. Під основою суспільного буття дослідниця

розуміє «принцип людської життєдіяльності» [647, с. 243], який має
бути єдністю матеріального й духовного [647, с. 141]. Відсутність
основ суспільного буття дослідниця пов’язує із нерозв’язаністю

проблеми всезагального. М. Шкепу намагається подолати крайнощі
матеріалістичного й ідеалістичного підходів до розуміння первоначал
суспільного буття, бо розуміє, що абсолютизація того чи того підходу

веде до соціально-політичних крайнощів. У цих роздумах є сенс, бо
людина потребує як матеріальних, так і духовних умов для життя.

78