Page 76 - 6816

якій усі елементи (філософія, наука, релігія й мистецтво) відіграють
підрядну роль. До розуміння ролі та значення метафізики доходить
лише людина певного духовного типу, а тому метафізика є
відбиттям рівня духовного розвитку людини й суспільства.

М. Шлемкевич трактував метафізику як систему символів. Для
з’ясування їхнього змісту він звертається до ідей А. Бергсона
про роль інтуїції в пізнанні. Інтуїція дозволяє відчути як внутрішню

суть конкретної реальності, так і суть символів [649, с. 194–198].
У розумінні українського філософа метафізика в символах
відображає фундаментальні умови буття: у суспільстві відбувається
боротьба між різними типами людини за контроль над

символічними умовами буття. Філософ виокремлює два типи
людини: маса та ідейна (герої), між якими точиться боротьба за

володіння символами. «Боротьба метафізичних систем за визнання,
це боротьба людських типів за владу. <…> У метафізиці з давніх-
давен змагаються ті самі, або подібні головні типи й остаточно
рішатиме не спокійний дослід, а вислід боротьби тих типічних

характерів у житті» [649, с. 202]. Продовжуючи роздуми
М. Шлемкевича, І. Мірчук підкреслював світоглядну та практичну
значущість метафізики і доводив, що вона визначає становище

людини у всесвіті, її роль у житті та відношення до абсолюту.
Метафізика має не абстрактне значення, а завжди пристосована до
вимог конкретної дійсності [380, с. 39].
Отже, Б. Кістяківський, І. Мірчук, М. Шлемкевич розглядали

метафізику разом із філософською антропологією як основу
суспільного буття. Це поєднання доволі плідне, оскільки наочно
підкреслювало значущість метафізики в житті української людини.

Метафізика й філософська антропологія утворюють цілісність і
мають орієнтуватися на розкриття змісту належного.
Ідеї Б. Кістяківського, І. Мірчука й М. Шлемкевича про єдність
метафізики та філософської антропології знайшли узагальнення й

розвиток у філософа української діаспори В. Олексюка (1913–
1993). Він пов’язує метафізику з людськими якостями, під
субстанцією розуміє людину, а дійсність трактує як продукт

субстанції [398, с. 952]. Характерною ознакою субстанції є форма
(діяльність), яка визначає її зміст. Форма лежить в основі
існування, є принципом принципів і навіть характеристикою буття,

яке осмислює через словосполучення дія-буття (Ipsum-Esse) [398,
с. 954]. Філософ тлумачить дієслово бути не як пасивне (статичне)

76