Page 74 - 6816
P. 74

метафізичного й науково-філософського ідеалізму на тих підставах,
            що  вони  послуговуються  тими  самими  поняттями:  істина  і  хиба,
            добро  і  зло,  прекрасне  і  потворне,  а  всі  інші  є  похідними  [257,
            с. 35].  Незважаючи  на  різні  трактування  вихідних  категорій  у

            метафізиці й науці, вони є результатом духовної діяльності людини.
            На  основі  цих  роздумів  учений  виводить  принцип  «самоцінності
            людської особистості» та її автономії [257, с. 36], який є спільним

            для  прихильників  як  метафізичного,  так  і  науково-філософського
            ідеалізму.  Отож  філософ  знайшов  фундаментальну  точку
            поєднання,  хоча  усвідомлював,  що  ідею  особистості  різні
            філософські  напрями  трактують  по-різному.  Так,  представники

            метафізичного  ідеалізму  вважають,  що  зміст  поняття  особистості
            має  трансцендентний  характер  і  його  можна  усвідомити  лише  на

            основі  інтуїції,  проте  Б. Кістяківський  у  розумінні  особистості
            спирався  на  моральний  закон  Канта,  але  в  обох  випадках
            особистість  була  центром  буття.  Отже,  філософ  намагався
            примирити           світоглядну          боротьбу,         що       відбувалася          між

            представниками  різних  філософських  напрямів  за  володіння
            метафізичними символами.
                  Б. Кістяківський  у  контексті  головної  ідеї  наукової  філософії

            (з’ясування  загальних  принципів  формування  системи  наукових
            знань  про  суспільство)  доходить  висновку,  що  конститутивним
            елементом буття є категорія належного, яка є найвищим і головним
            принципом,  що  об’єднує  різні  сфери  суспільного  буття  [257,

            с. 38–39].  Намагаючись  розкрити  зміст  категорії  належного,
            Б. Кістяківський трактує його через поняття необхідного. Належне –
            це те, що необхідно людині, соціальній групі, нації, цілій людськості

            [257, с. 83]. Підкреслимо, що філософ не говорить про необхідне як
            природні потреби людини. У розумінні належного як необхідного він
            акцентує увагу на його етичних та естетичних аспектах, що свідчить
            про те, що в центрі метафізичних роздумів філософа була людина, її

            моральний,  духовний  та  естетичний  розвиток.  Усвідомлення
            значущості  належного  в  суспільному  бутті  приводить  філософа  до
            висновку,  що  воно  в  усіх  його  формах  є  предметом  наукової

            філософії,  але,  незважаючи  на  це,  категорію  належного  філософія
            ігнорує [257, с. 51].
                  Орієнтація на належне, на думку Б. Кістяківського, є провідною

            тенденцією  духовного  розвитку  людства  [257,  с. 48].  Це
            закономірно  приводить  філософа  до  категоричного  імперативу


                                                          74
   69   70   71   72   73   74   75   76   77   78   79