Page 72 - 6816
P. 72

плоть  [504,  с. 142],  проте  первоначала  є  незмінними,  а  світ  –
            змінним.  Метафізика  Г. Сковороди  побудована  на  поєднанні
            протилежностей: усе неживе й живе розділене на дві частини. На
            основі  принципу  антиномічності  філософ  дивиться  на  людину  й

            виокремлює тіло й дух, тіло й духовне тіло. Істина перебуває не в
            тілі,  а  в  духовному  тілі  –  серці  [507,  с. 171].  (Подібну  думку
            висловлює й Д. Чижевський: «Основна тема метафізики Сковороди

            <…>  антиномічна,  –  усе  в  світі  <…>  по  природі  подвійне.
            Сковорода,  розглядаючи  світ  у цілому  <…>  відкриває  усюди
            сполучення  протилежностей»  [625,  с. 44]).  Г. Сковорода  глузує  з
            тих, хто за первоначало приймає видиме й забуває про невидиме.

            Людина настільки зосереджена на видимому, що більше нічого не
            бачить і називає це ідолопоклонством [507, с. 173–174]. Невидиме є

            первинним,  а  його  втіленням  є  думка  й  серце  [507,  с. 160].  (Ці
            думки нагадують роздуми Платона про печеру, де живуть люди, які
            сприймають тіні за дійсний світ). Український філософ усвідомив
            зв’язок первоначал і віри. «У що хто вірить і на що надіється, те й

            вшановує»  [506,  с. 17],  отож  первоначала  є  відбиттям  віри.  Хто
            визнавав  первоначало,  той  у  різних  народів  отримав  такі  назви:
            пророк  (євреї),  філософ  (елліни)  [506,  с. 14],  отже,  Г. Сковорода

            зрозумів, що первоначало потребує свого носія, який був би його
            втіленням. Ідея  первоначала знайшла відображення в Біблії, яка є
            «єдиним  монументом  начала»  [506,  c. 18].  За  принципом
            подвійності  структурований  не  лише  світ,  але  й  Св.  Письмо:  «У

            Біблії  одне  на  лиці,  а  інше  в  серці»  [506,  с. 33].  Св.  Письмо
            відображає  сутність  буття  й  людини.  «Біблія  є  людина»  [510,
            с. 251],  а  тому,  пізнаючи  її,  людина  пізнає  себе,  точніше

            первоначало в собі.
                  Отже,  метафізика  Г. Сковороди  базується  на  антитезах:  світ
            складається з протилежностей, які утворюють коло, тому не можна
            сказати, де початок, а де кінець. Український філософ успадкував

            ідеї  Платона  й  неоплатоніків  про  діалектичний  рух  по  колу,  що
            «сприяє»  розв’язанню  суперечностей.  Підсумовуючи  погляди
            Г. Сковороди  щодо  первоначал,  зазначимо,  що  філософ  був

            переконаний у їхній необхідності. Втіленням первоначал є Біблія,
            яка  є  символічним  світом.  Первоначала  потребують  суб’єкта
            пізнання, а найголовніше – людини, яка була б їхнім утіленням.

                  Метафізика  Г. Сковороди  набула  розвитку  у  філософії
            П. Юркевича  (1826–1874).  Філософ  осмислював  світ  не  за


                                                          72
   67   68   69   70   71   72   73   74   75   76   77