Page 70 - 6816

«зберегти цілою голову; коли б плоть була роздроблена на частини,
ціла голова її знову оживить» [108, c. 109]. Зв’язок між духовним і
матеріальним філософ висловив у твердженні: «Будь! – і стане
слово ділом» [108, с. 118].

Філософ-полеміст розумів, що в людини не можна забирати
свободу вибору, оскільки «людське єство стоїть на самовладді і
примусом та силою до Бога не притягається…» [107, с. 182].

Осмислюючи метафізичні погляди І. Вишенського, сучасний
український філософ І. Паславський доводить, що матеріальний
світ у нього є тінню духовного. Останній становить єдність та
абсолютну цінність, а тілесне існування людини є примарним

і суєтним [412, с. 33, 45]. Отож український філософ радянського
періоду в умовах панування марксистської ідеології зробив

правильний висновок.
Метафізична проблематика в українській філософії набуває
розвитку в XVII ст. Метафізичні ідеї наявні в поглядах філософа,
богослова й церковного діяча К. Транквіліона-Ставровецького (? –

1646). Мислитель виокремлює чотири світи: світ духовних
сутностей, світ природи [557, с. 226–235], малий світ (світ людини)
[557, с. 235–237] і світ зла [557, с. 239, 242]. Філософ пропонує

людині відмежуватися від світу зла, бо це загрожує втратою душі.
У кожному зі світів філософ виокремлює дві натури – видиму й
невидиму. Отож метафізичні погляди К. Транквіліона
структуровані, а людина стоїть над цією ієрархією. «Над всіми же

сими добрами відимими и невідимими в обоих віцєх постави Бог
чоловіка царем и властителем» [557, с. 234]. Зауважимо, що в цих
твердженнях поєднано елементи християнської метафізики,

натурфілософії та антропології. У дусі ідей Ренесансу
К. Транквіліон у центрі світу ставить людину.
Професор, а згодом ректор Києво-Могилянської академії
І. Гізель (1600–1683), посилаючись на метафізику Аристотеля,

стверджує, що первоначала буття – це «те, що не має поділу,
оскільки воно неподільне, є єдиним» [138, с. 156], отож
первоначалом є ціле. Філософ установив метафізичний зв’язок між

сутністю і діяльністю. «Природа кожної речі є такою, якою є її
дія» [138, с. 166]. Щодо людини це означає, що діяльність людини є
відображенням її сутності. Цей зв’язок між сутністю людини та її

діяльністю в сучасній метафізиці та філософській антропології
не осмислено, а часто ігноровано.

70