Page 68 - 6816

утіленням. Саме це питання спонукувало філософів творити
метафізичні системи. Осмислюючи еволюцію європейської
метафізики, сучасний німецький філософ Н. Лобковиць висловив
думку: «Буття саме собою особистісне» [325, с. 99]. Це твердження

свідчить про те, що з моменту зародження метафізики зміст буття
пов’язували з людськими якостями, зокрема з рівнем духовного
розвитку людини, яка в часи Платона дістала назву людина із

золотими або божественними здібностями, а в християнстві –
особистість, духовно досконала людина.
На противагу заперечувальній традиції й під тиском
глобальних проблем формується традиція, яка доходить до

розуміння необхідності дослідження первоначал суспільного буття
(В. Декомб, М. Дилон, Н. Лобковиць, Т. Ренч, М. Фуко). Загальним

недоліком дослідників первоначал (особливо це стосується
постмодерністської філософії) є нерозуміння того, що філософ,
який наважується досліджувати зазначену проблему, має бути
готовим стати їхнім уособленням. Первоначала можна

досліджувати, якщо розумієш, що сам здатен бути їхнім утіленням.
На такий крок наважувалися лише окремі філософи: Сократ,
Платон, Плотин, А. Августин, Спіноза, І. Кант, Ф. Ніцше.

Метафізика вимагає подолати відчуження між буттям та
існуванням. Постмодерністські філософи не пішли цим шляхом.
Як наслідок, виникла парадигмальна світоглядна криза між істиною
та її втіленням, між Словом і його реалізацією, між сутністю та

існуванням.

1.1.2. Первоначала суспільного буття в

українській філософії. Витоками метафізики в українській
філософії вважаємо твір Митрополита Іларіона Київського «Слово
про Закон і Благодать», у якому чітко сформульовано думку про
первоначала й зокрема пріоритет духовного. Поняття «закон» у

стародавньому світі та Середньовіччі розуміли як силу, яка
впорядковує й організовує життя. Митрополит Іларіон усвідомлює,
що для державного життя потрібен не лише закон, а й духовна основа

та відповідний рівень духовного розвитку людини. Благодать
мислиться як первоначало буття. «Бо закон предтечею був і слугою
благодаті й істині, істина ж і благодать – слуги прийдешньому

віку» [227, c. 9]. Благодать як первоначало трактовано як істину, а
закон – це її відбиття. Разом вони є основою держави.

68