Page 65 - 6816

носія, суб’єкта…» [56, с. 454]. Отож філософ наблизився до істини,
але не сказав, що первоначалом є особистість. Варто
проаналізувати теоретичні передумови цих актуальних роздумів
для того, щоб з’ясувати ґенезу змісту метафізики як вчення про

первоначала. По-перше, на відміну від багатьох філософів,
М. Бердяєв чітко усвідомлював зв’язок метафізики з людськими
якостями, точніше, до визнання значущості метафізики

піднімається лише цілісна людина – особистість [56, с. 409]. По-
друге, філософ поєднує метафізику з проблемою істини, але шукає
її не в об’єкті, а в суб’єкті: «Істина є „я”, а не „не-я”» [56, с. 421].
По-третє, філософ прослідкував ґенезу метафізики від Парменіда

до М. Гайдеґґера. Середньовічну метафізику він тлумачить як
відносини між essentia і existentia, а томізм критикує за

абсолютизацію посередньо-нормальної свідомості і відносить її до
натуралістичної; метафізику Ґ. Геґеля узагальнює як діалектику
буття й небуття, буття і ніщо, а істину вбачає в діалектиці буття
і ніщо. Помилкою ідеалістичної метафізики, на його думку, є те, що

вона об’єктивувала суб’єкта, «я», дух. Актуальними залишаються
роздуми М. Бердяєва щодо змісту й сутності філософії
М. Гайдеґґера, погляди якого російський філософ узагальнює у

твердженні: це метафізика відносин між Sein і Dasein (буття взагалі
і наявне буття), а її суть висловлює як Nichts nichtet, ніщо
заперечує, отож це метафізика ніщо, посередньо-нормальної
свідомості, небуття [56, с. 450, 467]. З одного боку, без ніщо, на

думку філософа, не було б особистісного існування, оскільки буття
перебуває в середині ніщо. Дійсно, особистість змушена існувати
серед ніщо: страху, смерті, повсякдення. М. Бердяєв розчарований

метафізикою М. Гайдеґґера, оскільки в ній відсутня філософська
глибина, а тому пропонує перейти до екзистенційної філософії,
«яка не є буття, але не є і небуття» [56, с. 468].
Доволі вдало М. Бердяєв пояснює причини великої кількості

вчень про буття. Це сталося через гіпостазування окремих атрибутів
буття. У контексті ідей екзистенційної філософії він уточнює
предмет метафізики. «Справжнім предметом філософії має бути не

буття взагалі, а те, чому й кому буття належить, тобто сутнє, те, що
існує» [56, c. 451]. Філософ не погоджується з позицією, що буття –
це водночас суб’єкт і предикат, підмет і присудок. Свої погляди на

проблему буття М. Бердяєв висловив у твердженнях: «Насправді
буття є лише предикат. Буття є загальне, універсалія. Але загальне

65