Page 66 - 6816
P. 66

не має існування. Універсальне є лише в тому, що існує, у суб’єкті
            існування,  а  не  в  об’єкті»  [56,  с. 451].  Буття  проголошується
            предикатом  суб’єкта,  але  М. Бердяєв  йде  далі.  Його  цікавить,  як
            існує смисл, ідеальна цінність. «Чи існує суб’єкт смислу, цінності,

            ідеї?» [56, с. 452]. І дає таку відповідь: суб’єктом смислу й цінностей
            є  дух,  який  має  реальне  існування.  Отож  дух  у  М. Бердяєва  має
            модус  реального  існування.  Уточнімо  цю  відповідь.  Суб’єкт

            смислу – це особистість, яка є втіленням буття.
                   М. Бердяєв у структуру буття вводить свободу, і як наслідок
            постає питання про відносини буття і свободи. «Свободі належить
            примат  над  буттям,  духу  належить  примат  над  будь-якою

            застиглою  природою»  [56,  с. 494].  Осмислюючи  ці  роздуми,
            зауважимо,  що  помилка  М.  Бердяєва  полягала  в  тому,  що  він

            протиставив  буття  і  свободу.  Буття  –  це  і  є  свобода.  Філософ
            помилково  стверджував:  «Буття  є  застигла  свобода»  [56,  с. 463].
            Примат  свободи  над  буттям  М. Бердяєв  пояснює  глибинами
            людської свідомості.

                   Як підсумок щодо метафізики М. Бердяєва зауважимо, що він
            із  позиції  екзистенційної  філософії  перебільшував  значущість
            сущого.          Філософ          обґрунтовано            критикував            Стагірита,

            М. Гайдеґґера за абсолютизацію посередньо-нормальної свідомості
            (Das Man), але, абсолютизуючи суще, сам зайняв ту саму позицію.
            Підсумовуючи  погляди  М. Бердяєва,  С. Франка,  зауважимо,  що
            вони  усвідомлювали  значущість  метафізики  й первоначал  для

            життєдіяльності  суспільства.  Їхні  роздуми  доповнюють  одне
            одного. С. Франк говорить про духовне як первоначало суспільного
            буття, а М. Бердяєв завершує цю думку: первоначалом є суб’єкт.

                   Метафізичні  погляди  М. Лоського  деякою  мірою  синтезують
            матеріалістичні  вчення,  погляди  М. Бердяєва  й  С. Франка.
            М. Лоський  відстоював  позицію,  що  суспільство  потребує  таких
            начал,  які,  з  одного  боку,  перебувають  поза  межами  часу  й

            простору,  а  з  іншого,  є  реальними.  Свою  метафізичну  систему
            філософ  назвав  ідеал-реалізмом,  отож  виокремлював  ідеальне  і
            реальне  буття.  Покладаючи  в  основу  реального  буття  ідеальне,

            метафізика долає його розірваність і тим самим формує органічну
            структуру, у якій ціле обумовлює окремі елементи. Вищі структури
            визначають  функціонування  нижчих  і  підпорядковують  їх  собі,

            тобто ідеальне буття постає умовою порядку [332, с. 124]. Позитиви
            свого  підходу  до  розуміння  буття  М. Лоський  окреслює  в  таких


                                                          66
   61   62   63   64   65   66   67   68   69   70   71