Page 64 - 6816
P. 64

„об’єктивне”,  як  би  парадоксально  це  не  було  з погляду  наших
            звичних  філософських  понять»  [585,  с. 72].  Зрозуміло,  що  такі
            роздуми  суперечать  матеріалістичній  традиції,  коли  суспільне
            буття розглядали як первинний матеріальний елемент суспільства.

            С. Франк  підпорядковує  суспільне  буття  духовному.  «Суспільне
            буття входить у цьому відношенні до складу духовного життя і є
            ніби  його  зовнішнім  вираженням  і  втіленням»  [585,  с. 73].  Отож,

            філософ  долає  матеріалістичний  та  ідеалістичний  підходи  до
            розуміння  суспільного  буття  й розглядає  його  як  єдність.
            «„Ідеальне”  та  „емпіричне  начало”  суспільного  життя  обидва,  по
            суті,  укорінені  в  єдності  життя  як  духовного  життя,  і  лише  в цій

            укоріненості  та  взаємопов’язаності  постають  як  живі  сили
            суспільного буття» [585, с. 103].

                   С.  Франк  шукає  поняття,  на  основі  якого  можна  визначити
            пріоритет  духовного,  і  виокремлює  категорію  належного,  яка
            конституює  матеріальне  й  духовне  життя  суспільства  і  є
            фундаментальною  ознакою  суспільного  буття.  Філософ  трактує

            належне  як  таке,  що  виходить  за  межі  життєдіяльності  окремої
            людини  та  має  щодо  людини  первинне  й  абсолютне  значення.
            «Належне є первинна категорія, яка виражає підлеглість людської

            волі вищому, ідеальному началу, яке зобов’язує абсолютно, і тому
            його  неможливо  звести  ні  на  які  емпіричні  начала  людської
            природи» [585, с. 78], отож належне означає пріоритет духовного й
            діяльність  на  благо  суспільства.  Філософ  шукає  земне  втілення

            належного  й  убачає  його  в  інституті  авторитету  (особистість,
            батько,  група),  який  є  носієм  істини  того,  що  саме  собою  є
            істинним.  Отже,  філософ  заперечує  марксистське  розуміння

            суспільного  буття  й  тлумачить  його  як  зовнішнє  вираження
            духовних  основ  суспільства.  Філософською  суттю  первоначал  є
            духовна  єдність  між  різними  суб’єктами  соціально-політичного
            простору.  Зміст  цієї  єдності  філософ  концентрує  в  категорії

            належного.  Припускаємо,  що  соціально-політичним  еквівалентом
            належного є поняття суспільного інтересу.
                   Основним  питанням  метафізики,  на  думку  М. Бердяєва,  є

            осмислення первоначал буття: що є первореальність – річ, предмет,
            об’єкт  чи  дух,  суб’єкт,  творче  життя?  [56,  с. 509].  На  власне
            запитання  філософ  дає  таку  відповідь:  «Існують  лише  одвічні

            духовні  начала  життя  –  свобода,  любов,  творчість,  цінність
            особистості»  [56,  с. 494],  а  точніше  буття  «повинне  мати  живого


                                                          64
   59   60   61   62   63   64   65   66   67   68   69