Page 63 - 6816

Онтологічну природу суспільного буття С. Франк досліджує
крізь відносини між людиною й суспільством і виокремлює два
підходи. Перший, універсалістський, вважає, що суспільство – це
самостійна реальність, а тому має власні закони розвитку (Платон,

Аристотель, стоїцизм). Другий, соціальний атомізм
(сингулярність), відстоює примат людини над суспільством
(Епікур, Ж.-Ж. Руссо, Т. Гоббс). Зазначені роздуми змушують

С. Франка поставити питання: «Як можливе взагалі суспільство як
упорядкована єдність спільного життя?» [585, c. 44]. Як відповідь
на власне запитання філософ розвиває органічну теорію
суспільства, в основу якої покладає духовні зв’язки між людьми.

«Цілком очевидно, що це зумовлено саме тим, що зв’язок між
членами суспільства духовний, а не матеріальний <…> він є

зв’язком між свідомостями людей…» [585, с. 46]. Зрозуміло, що ця
теорія виникла як відповідь на марксистську теорію суспільства.
Розвиваючи теорію органічного суспільства, С. Франк уважав, що
охопити його складність окрема людина не здатна, але здатна

людська спільнота, яку він позначає займенником «Ми» [585, с. 47].
Гадаємо, що ці роздуми є предтечею дискурсивно-комунікативної
філософії, проте це не відміняє того, що окрема особистість може

інтегрувати почуття, настрої великої кількості людей, окремі теорії
в єдине ціле.
Суспільство як цілісна реальність не є однорідне, а тому
С. Франк виокремлює внутрішній і зовнішній боки. Трагедія

суспільства полягає в тому, що внутрішній зміст буття часто не
знаходить свого втілення. Зовнішній бік суспільного життя
(соціально-економічна, політична, правова) можлива лише за умов

його внутрішньої органічної єдності [585, с. 54–56]. Наголошення
філософа на пріоритеті внутрішнього життя потребувало пошуку
первоначал. Їхній зміст С. Франк розкриває через соборність, яку
розуміє як релігійність і спільність історичної долі. Соборність стає

життєвим змістом особистості, а її відсутність переживається як
втрата повноти життя.
Суспільне буття, на думку С. Франка, є особливою частиною

буття. Це не лише сукупність зовнішніх зв’язків між людьми, а їхня
внутрішня єдність. На відміну від марксистської філософії, він
уважає, що суспільне буття може бути і матеріальним, і духовним, і

схиляється до того, що воно за його суттю виходить за межі
антитези суб’єктивне – об’єктивне. «Воно відразу і „суб’єктивне”, і

63