Page 61 - 6816

(1982), де автор висуває на передній план суб’єкта, який прагне
істини [683].
У класичній метафізиці дослідження були скеровані на
з’ясування первоначал суспільного буття, органічно пов’язаних з

людськими якостями, зокрема, дослідники намагалися визначити,
який тип людини є їх втіленням, тобто здатний бути первоначалом
суспільного буття. Питання про первоначала та їх сутність – це

питання про те, який тип людини має бути субстанцією. Уважаємо,
що істиною буття є особистість, яка є його первоначалом для всіх
часів і народів. У релігіях усіх народів особистісне начало
відображено в символі Бога. Відкрити цю сутність можна було

лише на основі інтуїції, а тому таємниця буття відкрилася релігії.
На жаль, філософія лише підходить до розуміння цієї істини.

Проблема метафізики не в сущому. Суще може існувати лише за
умов, якщо існуватиме сутність – особистість і їй належатиме
пріоритет. Без особистості немає сущого. Існувати – це означає
спиратися на абсолют особистості.

Аналіз ґенези первоначал суспільного буття дозволяє
стверджувати, що в європейській філософії з поч. ХХ ст. переважає
розчарування метафізичною проблематикою. Ця тенденція

почалася з Е. Гуссерля, який розпочав переосмислення класичної
метафізики, не зрозумівши того, що вона органічно пов’язана з
людськими якостями, з певним типом людини, тому його зусилля
розробити універсальну філософію не увінчалися успіхом.

М. Гайдеґґер розумів проблематику, пов’язану з духовними
якостями людини, але тиск знеособленого суспільства та власні
політичні помилки не дозволили йому визнати позитиви класичної

метафізики. Питання про ніщо як певний тип людини стає
центральним питанням його метафізики. Метафізику філософ
поєднує з філософською антропологією, але він не бачив у житті
особистості й змушений був визнати, що ніщо належить пріоритет

у суспільстві. Зрозуміло, що це був відхід від класичної метафізики.
Осмислюючи антиметафізичну традицію, уособленням якої є
Р. Карнап і Ж. Деррида, задамо питання про критерії істини.

Зазначені філософи орієнтувалися на очевидне, але з часів
Парменіда й Платона доведено, що видиме не має статусу істини.
Орієнтація на очевидне не дозволила побачити традицію й істину.

А. Камю, М. Фуко не заперечують ролі та значення метафізики, але
висловлюють думку, що потрібно переосмислити основи

61