Page 60 - 6816

постмодерністської філософії, яка в особі Ж. Дерриди закреслила
єдність між способом буття людини і словом, абсолютизуючи
зв’язок між письмом і людиною. Осмислюючи філософію
деконструктивізму, зазначимо, що вона знищує саме поняття

смислу і кладе край пануванню одних смислів над іншими.
Концепти Ж. Дерриди «розрізнення» і «відмінність» – це
абсолютизація руху, змінності й ігнорування сталого.

Р. Тарнас дав переконливий філософський аналіз претензіям
Ж. Дерриди щодо абсолютного впливу мови на розуміння
дійсності: «Мова формує сприйняття дійсності рівно тією мірою,
якою дійсність формує мову…» [535, с. 338]. Отож будь-яка думка,

в остаточному підсумку, породжена деякими соціокультурними
формами життя й органічно з ними пов’язана. Знання – це, з одного

боку, історично зумовлений результат мовної практики, а
з іншого, – соціально-практичної діяльності. Отже, людський
досвід заздалегідь структурований мовою, а людський розум –
реальністю. Абсолютизація мови як і абсолютизація практики є

продуктом одновимірного мислення.
У добу постмодерну суспільне буття, що в попередні епохи
було приборкане істинами метафізики, виходить з-під контролю.

Загальною цінністю епохи стає прагнення до споживання.
Постмодернізм виявив недовіру до метафізики й разом з тим
втратив віру в можливість досягти істини. Якщо перейти від
метафізичного рівня осмислення проблеми до антропологічного, то

це означає, що в житті зникла людина, яка вірила в істину й
прагнула її. Постмодерна філософія зафіксувала неймовірний
факт – неможливість висловитися [296, с. 23]. Замість метафізичної

реальності постає мовна реальність. У цій ситуації перед
постмодерною філософію відкрилися два напрями: перший – іти
шляхом аналізу мови; другий – не пориваючи зв’язків метафізики
й антропології, заглиблюватися в людську сутність. Насправді ці

шляхи поєднані, але їх штучно розірвали. Аналітична філософія
пішла шляхом дослідження мови, оскільки спрацював механізм
самозахисту. Страх самопізнання закрив дорогу до істини. Так

постмодерна філософія сприяла перетворенню людини на
споживача. У постмодерну епоху змінився панівний тип людини.
Суб’єкт філософування вже не прагнув бути втіленням

метафізичних основ буття. Критичне осмислення філософії
постмодерну починається з праці А. Бадью «Теорії суб’єкта»

60