Page 58 - 6816

Іншою особливістю філософії Ж. Дерриди є заперечення
зв’язку між словом і способом життя, проте, як ми вже не раз
наголошували, цей зв’язок залишається поза увагою філософів.
Метафізика ґрунтується на пріоритеті досконалої людини над

пересічною, яка для доведення істини знаходить відповідне слово.
Цей факт В. Віндельбанд висловив у твердженні: «Будь-який
прогрес у релігійному житті людства здійснюється лише через

могутніх особистостей: це вони дають нову форму почуттю <…> і
пробуджують його в інших людях» [104, с. 252]. Цю тенденцію
висловлено і в Євангелії: «Споконвіку було Слово, і Слово було в
Бога, і Слово було Бог» (Ін. 1.1). Перевагу слову віддавали й

грецькі філософи (Сократ зокрема), розуміючи органічний зв’язок
слова зі способом життя людини. Суперечність між способом

життя людини і словом завжди можна зафіксувати, проте в умовах
постмодерного світу зв’язок між словом і способом життя став
настільки далекий, що деякі філософи його не усвідомлюють, а
інших він дратує, викликаючи бажання його знищити. Гадаємо, що

Ж. Деррида розумів ці зв’язки між словом і способом життя
людини, але вирішив, що вони не значущі, і наважився їх
заперечити, а можливо, і знищити. На це місце він поставив зв’язки

між словом і письмом.
Класична метафізика завжди акцентувала увагу на пошуках
первоначал суспільного буття, бо розуміла, що без них життя
перетвориться на хаос. Цей зв’язок Ж. Деррида якраз і намагається

деконструювати, точніше зруйнувати на основі заперечення
значущості концептуальних протиставлень: живе – неживе,
дійсність – видимість, фізичне – психічне, природа – культура,

тваринний стан – людський стан, чоловіче – жіноче тощо. Сенс цих
протиставлень в історії культури полягав у тому, що він фіксував
сталий момент у розвиткові буття, допомагав сформувати
культурні норми, які завжди ґрунтуються на відмінності й

тотожності, ствердженні й запереченні, проте у філософії Дерриди
в процесі аналізу бінарних конструкцій «слабший» член
«піднімається» до рівня «сильнішого». Це призводить до того, що

суперечності зникають, водночас зникають і момент усталеності, і
встановлені норми. Цей процес філософ абсолютизує й називає
відмінністю. Уважаємо, що абсолютизувати відмінність і

становлення – це продукт одновимірного мислення. Філософія
Ж. Дерриди – це філософія Парменіда, але навпаки: старогрецький

58