Page 55 - 6816

В епоху постмодерну стає загальновизнаним, що людське
мислення зумовлене багатьма суб’єктивними й об’єктивними
чинниками, що об’єктивна сутність речі (річ-у-собі) залишається
поза межами людської свідомості, тому істина недоступна розуму.

Людина має змиритися з неоднозначністю та множинністю, а тому
про істину варто говорити лише в контексті. На початку ХХ ст.
з’являється вчення про конвенційний зміст істини. Щодо істини, то

постмодернізм наполягає на тому, що будь-яке людське пізнання є
лише тлумачення й жодне не може претендувати на істинне.
Безумовно, ці твердження несумісні з положеннями метафізики, яка
наполягає на наявності первоначал.

Осмислюючи світоглядні можливості постмодерної філософії,
Р. Тарнас висновує: «Зворотним боком відкритості й розпливчастості

постмодерністської свідомості є відсутність будь-якого твердого
підґрунтя для світогляду» [535, с. 337]. Відсутність світоглядного
підґрунтя вело до суб’єктивізму, втрати ціннісних орієнтацій. Цей
стан суспільної свідомості максимально об’єктивно висвітлив

Р. Тарнас: «Зіткнення суб’єктивних позицій, якнайгостріше
усвідомлення культурної роздробленості та історичної відносності
будь-якого знання, нав’язливе відчуття невизначеності й загального

розпаду, плюралізм на межі гнітючої незв’язності – з усього цього й
складався „стан постмодерн”» [535, с. 338]. Безумовно, такий стан
філософської думки вимагав ревізії. Колективне несвідоме філософів
знайшло офірного козла – метафізику.

Р. Тарнас доволі обґрунтовано сформулював обмежені
гносеологічні та світоглядні можливості постмодерної філософії:
«Філософи-постмодерністи можуть скільки завгодно порівнювати

та протиставляти, аналізувати й обговорювати всю множину
поглядів, висловлених до них, <…>, однак вони не можуть
претендувати на володіння тією позаісторичною Архімедовою
точкою підпори, яка дозволила б судити, чи дійсно представляє цей

погляд „Істину”, чи ні» [535, с. 339]. Отож у філософів-
постмодерністів не вистачило рефлексії для критичної оцінки
можливостей їхнього філософського напряму. Тому вони з усіх

боків розпочали критику метафізики, яка намагалася усвідомити
первоначала буття. Нападки на метафізику здійснювали під
приводом боротьби з тоталітаризмом, класичною концепцією

істини. Р. Тарнас висловлює надзвичайно категоричну, але,
уважаємо, справедливу критику щодо деконструктивістського

55