Page 54 - 6816

істинність, відвертість, дружба, доброзичливість, які називає
екзистенціалами спільного життя та трактує їх як правильні
настанови до життя [445, с. 302, 308, 330]. Підсумовуючи,
зазначимо, що філософ наблизився до усвідомлення значущості

основ суспільного буття. Недоліком роздумів Т. Ренча є те, що він
шукав первоначала поза межами людських якостей.
Глобалізований світ поставив на порядок денний проблему

безпеки. Сучасний ірландський філософ М. Дилон актуальність
цієї проблеми пов’язує з відсутністю метафізичних засад
буття [184, c. 222–223].
Ми окреслили ґенезу філософських теорій, що доводять роль і

значення первоначал суспільного буття, проте критика метафізики
теж має давню історію. В античності з’являється скептицизм, в

епоху Просвітництва – емпіризм, у Новий час – позитивізм, у
постмодерну епоху – логічний неопозитивізм, деконструктивізм,
феноменологія досвіду. Аргументи противників метафізики можна
звести до таких тверджень: метафізика оперує поняттями, які

перебувають поза межами людського досвіду, а тому їх не можна
перевірити, оскільки вони позбавлені смислу й суперечать логіці, а
деякі філософи стверджують, що метафізика – це різновид

філософської лайки [536, с. 119].
Під тиском суспільних проблем і не без впливу психоаналізу
філософи на початку ХХ ст. поступово усвідомлюють, що на людське
мислення впливає багато чинників: індивідуальне й колективне

несвідоме, соціально-політичні уявлення, культура мови, які
накладаються один на одного. Цей стан філософської свідомості
сучасний американський філософ Р. Тарнас підсумував у твердженні:

«Не можна покладатися на розум як на джерело точних суджень про
дійсність» [535, с. 298]. Філософія й філософи почали усвідомлювати
обмеженість розуму і зійшлися на його нездатності осягнути
об’єктивний космічний порядок [535, с. 299]. До цього висновку

дійшли Б. Рассел, М. Гайдеґґер, Л. Вітгенштейн, але різними шляхами.
Це призвело до того, що філософи почали розчаровуватися в
можливостях розуму, філософія втрачала владу над суспільною

свідомістю, отож виявилася нездатною конструктивно впливати на
суспільне життя й культуру. У цій надзвичайно суперечливій ситуації
людський розум покладає надію на науку, а філософам не залишалося

нічого іншого, як переключитися на дослідження мови, людського
досвіду з позиції феноменології та екзистенційної філософії.

54