Page 577 - 6816

усвідомив, що європейська політика, побудована на силі, себе
вичерпала. І. Мірчук започатковує нову парадигму громадського,
державного й політичного життя. «Тому, коли держава має
сповнити своє найвище завдання, то мусить посилатися на етичну

свідомість, а її представники, політики, повинні керуватися
моральними законами в тій самій мірі як і приватна особа» [379,
с. 50]. Проголосивши пріоритет моралі, філософ став на позицію

пріоритету духовного над матеріальним.
Роздуми І. Мірчука залишаються надзвичайно актуальними як
для політичного життя в Україні, так і для міжнародного.
Порушення норм моралі сучасні політики продовжують

прикривати необхідністю економічного зростання. Своє завдання в
умовах знеособленої парадигми буття людини вони вбачають у

розв’язанні економічних проблем. Така логіка хибна. У
міжнародному контексті вона призвела до антрополого-глобальної
катастрофи, а в українському до маніпулювання психікою громадян
і деградації України.

Політик особистісного ступеня розвитку розуміє, що
суспільство є органічним утворенням, а тому треба розв’язувати
суперечності між різними класами й верствами з позиції суспільних

інтересів. Цю закономірність усвідомив ще Платон, а далі її
уточнили Й. Гердер, Х. Ортега-і-Гассет. Так, Й. Гердер писав,
що максимум досконалості зв’язків між людьми – ось що визначає
щастя держави [135, с. 442], а Х. Ортега-і-Гассет стверджував, що

суспільство може успішно розвиватися лише за умов солідарності
між активною меншістю й пасивною більшістю [402, с. 173].
Важливий крок у розробленні Я-концепції політика особистісного

рівня здійснив Г. Йонас, який звернув увагу, що в політику треба
пускати людину, яка хоче отримати відповідальність, предметом
якої є «суспільна справа» [229, с. 177]. Відповідальність сучасного
політика філософ характеризує через поняття «тотальність»,

«безперервність» і «майбутнє» [229, с. 180], охоплює всі аспекти
життєдіяльності людини й суспільства, від фізичного існування до
вищих духовних потреб. Політик у контексті тотальної

відповідальність має замислюватися над питаннями: «Що буде
далі?», «До чого це призведе?», і стосується це будь-якої проблеми,
що Г. Йонас називає поняттям «безперервність» відповідальності

[229, с. 192]. Безперервність відповідальності немає вихідних і свят,
вона випливає з тотальної природи відповідальності.

577