Page 574 - 6816

Я-концепція політика мак’явеллівського типу цілком вичерпана
як у світі загалом, так і в Україні зокрема. За висновками А. Бадью,
сучасна політика «підтверджує власну катастрофу» [30, с. 245].
Політики в умовах знеособленої парадигми буття людини

розробляють закони, керуючись вигодою, а не інтересом
суспільства. На жаль, сучасні політики не усвідомлюють
необхідності трансформації знеособленої парадигми буття людини

в особистісну, а тому не можуть бути концептуальними
персонажами. Вони неспроможні вийти за межі того, що існує. У
вирішенні цієї проблеми їм мають допомогти філософи. У
знеособленій парадигмі буття людини несуперечливо поєднати

політику й мораль абсолютно неможливо, але це не означає, що
неможливо взагалі. Метафізична теорія особистості утворює

філософські передумови подолання пріоритетного становища
людини маси в сучасному суспільстві й може стати основою
формування Я-концепції політика особистісного спрямування.
Фундатором Я-концепції політика особистісного рівня

вважаємо Платона, який першим сформулював закони суспільного
буття. Перший: пріоритет у суспільстві й державі має належати
політикам особистісного ступеня розвитку здібностей. Другий:

власники засобів виробництва не повинні мати права посідати
керівні посади в державі й займатися політичною діяльністю. Отож
Платон сформулював онтологічні закони суспільного буття, у ролі
яких у нього постають здібності до відтворення суспільних і

державних форм буття. Заслуга старогрецького філософа полягає в
тому, що він усвідомив зв’язок між здібностями еліти й
суспільними та державними формами буття. На жаль, дотепер в

європейській і українській філософії, панує думка, що погляди
Платона на державу – це або варіант соціальної утопії, або
обґрунтування тоталітарної держави. Таке тлумачення його
поглядів на зміст держави є недооцінкою значущості метафізичних

основ суспільного буття. Платон визначив предмет політичних
зусиль правителя: «Турбота <… > про ціле людське співтовариство
й мистецтво управляти всіма людьми» [425, с. 36]. Аристотель

продовжив дослідження свого вчителя щодо змісту політики. Він
проаналізував властивості, якими мають володіти правителі
держав, і дійшов висновку, що їм необхідно мати філософські

знання, бути витриманими в прояві життєвих бажань
і справедливими [26, с. 620]. (Зазначимо, що сучасні політики

574