Page 576 - 6816

політика підпорядкована моралі і що в політичному житті
побутують ті самі норми, що й у житті кожної приватної одиниці»
[379, с. 25]. Отож український філософ розуміє аморальність
поглядів Н. Мак’явеллі (усі засоби гарні для досягнення мети),

проте визнає й те, що він уперше обґрунтував думку, що держава –
це сила і той, хто заперечує цю сутність держави, має залишити
політику [379, с. 36]. Під впливом філософії Н. Мак’явеллі

запанувала думка про незалежність політики від моралі, яку
І. Мірчук тлумачить як механізм виправдовування політиків перед
громадською моральною свідомістю [379, с. 40]. Іншою формою
виправдовування політики стала теорія економічного розвитку.

Власним матеріальним зростанням держава виправдовує свою
аморальну політику. Філософ доводить, що за теорією

економічного розвитку криється безмежний егоїзм держави, а від
себе додамо – матеріальні інтереси посередньої людини. Таку
політику філософ трактує як «прикрашання гарними словами
власного егоїзму» [379, с. 41]. Результатом такого хибного

розуміння відносин політики й моралі стало розрізнення двох видів
моралі: індивідуальної та державної. Витоки такого розрізнення
філософ знаходить у філософії Ґ. Геґеля, яка різницю між

державною та приватною мораллю пояснює тим, що загальні
інтереси завжди передують інтересам приватним. Наслідком
філософії Мак’явеллі стає занепад приватної моралі, що з часом
призводить до деградації держави. У цих суперечностях між

мораллю й політикою філософ стає на позицію держави: найвищим
обов’язком кожного її представника має бути збереження держави,
що можливо лише через «зростання загального морального рівня

громадян» [379, с. 45].
І. Мірчук категорично зазначає: у кожному випадку, завжди й
усюди політика мусить підпорядковуватися моралі, що має бути
аксіомою [379, с. 49]. На місце теорії економічного зростання

філософ ставить розвиток культури, яка є остаточним критерієм як
для окремої особи, так і для політика. «Нашим найвищим добром,
остаточною метою, до якої кожний повинен прагнути, є загальний

розвиток культури» [379, с. 49]. І. Мірчук розглядає культуру в
контексті концепції О. Шпенглера: цивілізація – культура.
Політика, побудована на культурі, спиратиметься не на силу,

маніпулювання, а на щирість, справедливість, взаємну довіру,
бажання допомоги. Отож ще на початку 20-х рр. ХХ ст. філософ

576