Page 573 - 6816

успіх» [615, с. 105]. Трагедією української політики є те, що в
політику йдуть для того, щоб більше придбати власності й
уникнути відповідальності, зокрема кримінальної. Політика в
українському варіанті – це боротьба економічних кланів за власну

вигоду, що цілком відповідає ленінському розумінню політики як
концентрованого відображення економіки.
На початку своєї політичної кар’єри Л. Кучма поставив

питання, яке залишається актуальним і досі: «Яке суспільство ми
будуємо?» Ключ до розуміння політичних подій в українському
політикумі знаходимо в Платона, який чітко визначив, де приховані
причини всіх негараздів і навіть загибелі держав – у правителях чи

народі. Філософ однозначно висновує: причини негараздів і
загибелі держав – у якостях правителів [423, с. 161–162], тобто у

відсутності в них здібностей бути спонукуваними інтересом
суспільства. Якщо бути неупередженим і незаангажованим
дослідником, то треба визнати, що панівним типом людини як в
українському суспільстві, так і у світовому політикумі була й

залишається людина посереднього ступеня розвитку. Отож
незважаючи на бурхливе політичне життя, в Україні справжніх
історичних подій не відбувається, оскільки суб’єктом політичної

діяльності є людина посереднього рівня розвитку здібностей, яка
продукує псевдоподії. (Докладніше про цей аспект проблеми див. [462]).
Буржуазний політик мак’явеллівського типу спонукуваний
інтересом свого класу, а український – вигодою свого економічного

клану й цинічно ігнорує інтереси суспільства. Українські політики
навіть неспроможні бути персоніфікацією інтересів класу
буржуазії. Ми маємо олігархію, яка лише прикривається

демократією. У виступах, програмних заявах сучасних українських
політиків відсутнє поняття справедливості, тоді як саме вона була
ключовою в політичній філософії від Платона до А. Августина.
Політичне життя в сучасній Україні – це «уособлення»

постмодерного політика, який за допомогою іміджмейкерів
перетворився на маніпулятора.
Використовуючи поняття Р. Арона «політика здорового

глузду» й «політика Розуму» [28, с. 443], зазначимо, що в межах
знеособленої парадигми переважає політика здорового глузду, усе
зводиться до політичної боротьби за владу та економічну вигоду.

Натомість в умовах особистісної парадигми буття політика розуму
орієнтована на благо суспільства та вдосконалення людини.

573