Page 575 - 6816

пострадянського простору цих якостей не мають. Спостерігаємо в
них презирство до філософського мислення, любов до жаргону,
необмежені потяги до земних благ та ігнорування проблеми
справедливості). Аристотель формулює закон відповідності між

рівнем розвитку здібностей діяча та посадою, яку він обіймає.
Здібності посадовця мають відповідати функціям, які він виконує.
У контексті метафізичної теорії особистості уточнімо умови

функціонування закону відповідності: кар’єрне зростання
посадовця має залежати лише від рівня розвитку його здібностей,
від здатності розв’язувати соціально-політичні проблеми.
Аристотель формулює вимоги до активної та пасивної більшості:

еліта й підлеглі мають бути витриманими та справедливими
у взаємостосунках і спонукуваними благом цілого [26, с. 399].

Суттєвий внесок у розроблення Я-концепції політика
особистісного рівня здійснив один із основоположників італійської
ідеї, письменник і філософ Д. Мацціні (1805–1872). Він виступав
проти відокремлення політики від моралі й називав це злочином.

«Ми вважаємо, що зробити політичні переконання мистецтвом і
відмежувати їх від моралі <…> є гріхом перед Богом та завдає
людям лиха. Мета політики – це застосування морального Закону

до громадянського витворення Нації, одночасно у внутрішній
і зовнішній діяльності» [368, с. 75]. Отже, Д. Мацціні не
відокремлює політику від моралі й мислить у контексті ідей
Платона та Аристотеля, тобто заперечує погляди Н. Мак’явеллі.

Проблема взаємовідносин політики й моралі стала предметом
роздумів філософів української діаспори після поразки української
революції 1917–1921 рр. І. Мірчук так пояснює причини, що

змусили його досліджувати зв’язок моралі й політики. «Взятися за
написання розвідки про відношення політики до моралі мене
спонукали часті нарікання нашої інтелігенції на брак
найпримітивніших понять моралі в політиці ворогів українських

визвольних змагань» [379, с. 23]. Уже тоді, у 1923 р., філософ
зрозумів, що без з’ясування відношення моралі й політики здобути
й розбудувати українську державу буде неможливо.

І. Мірчук узагальнив усі можливі підходи на зазначену
проблему у твердженні: «Численні відмінності між ними можна
розмістити поміж двома кардинально протилежними поглядами, а

саме твердженням Макіавеллі, що держава і політик, як її
представник, вільні від будь-яких обов’язків моралі, і навпаки, що

575