Page 571 - 6816

критичному ставленні до демократії, про що написав у 1926 р., а
Х. Ортега-і-Гассет це зробив у 1929 р. в праці «Бунт мас».
В. Липинський відшуковує соціально-філософські причини
функціонування демократії – це результат дії «хамової» тенденції,

яка породжує не провідників, не еліту суспільства, а отаманів, які
воюють між собою заради вигоди [320, с. 69].
Проаналізуємо цей висновок. Демократія за її сутністю

антиособистісна, оскільки ігнорує ступінь духовного розвитку як
політичних лідерів, так і народних мас. Пасивна більшість ніколи
не може знайти гідні відгуки на історичні виклики, бо її спонукання
не виходять за межі безпосередніх потреб. Український вчений

наблизився до висновку, що демократія – це політичний механізм,
створений людиною посереднього ступеня розвитку для того, щоб

маніпулювати свідомістю пасивної більшості. В умовах соціальних
катастроф демократія вдається до руйнівної гри на найнижчих
інстинктах юрби [319, с. 37]. Це ще раз доводить, що сучасна
політика спирається на підсвідоме, а не на свідоме. Екскурс у

механізми функціонування демократії зроблено для того, щоб
довести, що вони є складовою частиною діяльності людини
посереднього рівня, тобто частиною Я-концепції політика

мак’явеллівського типу. В. Липинський намагався дійти до сутності
демократії. Він поставив запитання: «А яка тенденція розвитку
демократії? Як вона впливає на соціально-психологічний стан
суспільства й розвиток людини?» Історик дав таку відповідь:

«Вирівнювання ж класів по типу найнижчому – це дорога занепаду
націй...». А щоб уникнути деградації, запропонував принципово
інший напрям розвитку людини й суспільства, яким досі свідомо не

пішла жодна нація: «Вирівнювання класів по типу найвищому – це
дорога розвитку працюючих націй...» [319, с. 52]. Отож
В. Липинський пропонував підтягувати пасивну більшість до рівня
активної меншості. Цей висновок залишається не осмисленим

сучасною соціально-філософською думкою.
Для швидшої перемоги особистісної парадигми буття в Україні
необхідно, щоб еліта суспільства складалася не з діячів

посереднього рівня розвитку, як це є дотепер, а з особистостей.
В. Липинський формулює моральний імператив нації: «Ідеал усіх –
шляхетність, джентельменство» [320, с. 74]. Він правильно

усвідомив зв’язок між відродженням української нації та мораллю
політичної еліти: «Як не може бути без Яфетової Сили – України,

571