Page 570 - 6816

прийомів, метою яких було сплутати «всі смислові орієнтири» [615,
c. 121]. Результатом такої практики стало те, що маси остаточно
втратили здатність критично мислити. А. Бадью ще
категоричніший в оцінюванні цих явищ. Він уважає, що

змішування філософських найменувань і політичних категорій
призводить до катастрофи [30, с. 255].
Мислення сучасного політика відбувається в межах

повсякденного досвіду, тоді як у стародавній Греції правителі
розуміли необхідність подолання «очевидності» здорового глузду, а
тому зверталися до оракулів, вирішуючи реальні проблеми.
Засуджував звернення до здорового глузду й І. Кант, який зазначав:

«Якщо розглянути як слід, то ця апеляція [до здорового глузду] є
ніщо інше, як посилання на судження натовпу, від схвалення якого

філософ червоніє, а дотепник, який догоджає натовпу, торжествує
та гне своє» [243, с. 73]. Сучасні політики діалог з мудрістю
(розумій, з філософом) замінили спілкуванням з піартехнологами,
оскільки за їхньою інтелектуально-психологічною суттю вони не

здатні вступати в діалог ані з філософами, ані з народними масами.
Усе стало предметом маніпулювання: звіти про економічну
діяльність, релігія, катастрофи, кризи, надії та сподівання, навіть

совість людей, наприклад, усі політичні сили в сучасній Україні
говорять про інтерес нації, а мають на увазі власну вигоду. Не
залишилося нічого святого. Отож сучасний політик робить вагомий
«внесок» у виникнення психічних епідемій, а політика

переродилася в політиканство.
Надзвичайно важливою є проблема змісту діяльності політика.
А. Дж. Тойнбі, говорячи про зміст діяльності сучасного політика,

акцентує, що система управління в суспільстві має знеособлений
характер, а це суперечить людській сутності [545, с. 265]. Насправді
управління суспільством перетворилося на маніпулювання
свідомістю громадян, і здійснюється це за допомогою механізму

демократії, що розумів український історик і політик
В. Липинський, який зазначив: «Демократія <…> це не народ і не
добро народу, а метод правління при помочі оббріхуваня народу»

[319, с. XI]. Актуальними залишаються його роздуми про сутність і
роль демократії в сучасному політичному житті. Як прибічник
духовного аристократизму, він, мабуть, першим в українській

філософській думці заговорив про антиособистісну спрямованість
демократії. Український мислитель був непоодинокий у

570