Page 566 - 6816

підґрунтям держави; по-третє, людина здатна досягти блага лише в
суспільстві. Отож, благо держави визнано вищим за індивідуальне.
На основі поглядів Платона та Аристотеля відтворимо
Я-концепцію античного політика. Політики, як і громадяни полісу,

відчували себе частиною цілого й усвідомлювали суб’єктами
політичної діяльності. Висновок Аристотеля, що людина – це
політична істота, у своєму підґрунті якраз і мав це твердження, що

кожен громадянин полісу є суб’єктом діяльності. Така ситуація
диктувала політикам відповідний стиль поведінки: до громадян не
можна застосовувати силу й маніпулювати ними, а слід лише
переконувати; не можна виходити за межі етичних норм, а треба

враховувати суспільні інтереси й дотримуватися морального ідеалу;
у будь-якій ситуації спонуканням має бути інтерес цілого. У

Стародавній Греції претенденти на державні посади знали вимоги
громадян до себе та результатів своєї діяльності. Усім суб’єктам
політичного простору наперед був відомий критерій, на основі
якого будуть оцінювати результати їхньої діяльності, – критерії

блага та справедливості. Античний політик розумів: якщо
результати його діяльності суперечитимуть інтересам цілого, то
його чекає остракізм – крайня міра покарання для політиків,

спонукуваних власною вигодою, які використовували свій статус у
корисних цілях та ігнорували інтерес полісу. Обов’язком політика
було не лише будувати свою діяльність на основі блага й
справедливості, але й займатися вихованням громадян.

Підсумовуючи, зазначимо, що Я-концепція політика античності має
особистісний характер, орієнтована на свідомий компонент
людської психіки й розвиток людини й полісу.

Аналізуючи соціально-філософські погляди Н. Мак’явеллі,
дослідники звертають увагу на те, що він зробив фундаментальний
поворот: став досліджувати реальну життєдіяльність людини, що
ґрунтувалася на індивідуальному матеріальному інтересові [16,

с. 166–167]. Як фундаментальний доказ дослідники наводять
висловлювання Н. Мак’явеллі, що людина найімовірніше
пробачить смерть батька, ніж втрату майна [342, с. 82–83].

Політичний діяч мак’явеллівського типу – це захисник приватної
власності, а тому спонуканням до діяльності в нього є мотив
вигоди. Філософ виправдовував діяльність людини посереднього

ступеня розвитку, бо сам стояв на позиціях цього типу людини.

566