Page 567 - 6816

Сучасні дослідники вважають заслугою Н. Мак’явеллі те, що він
відокремив політику від моралі [16, с. 167–168]. Дійсно, його
концепція була популярною серед політичних діячів, які ігнорували
етичні аспекти політичної діяльності: А. Гітлер, А. Ґрамші, В. Ленін,

Б. Муссоліні, Й. Сталін. Відокремлення політики від моралі у ХХ ст.
сприяло появі піартехнологів, які без будь-яких вагань маніпулюють
свідомістю людей, що призводить до психічних епідемій. На основі

дослідження творчості Н. Мак’явеллі сформулюємо основні
положення запропонованої ним Я-концепції політика. По-перше,
цінністю є влада, а сила, шантаж, маніпулювання, залякування –
засоби її досягнення. Політик цього типу віддає перевагу владі й

державі, а не благу суспільства. По-друге, байдужість політика до
моральних цінностей, він, не вагаючись, використовує засоби, що

виходять за їхні межі, ігнорує слово як онтологічну основу буття.
По-третє, політик мак’явеллівського типу – це людина посереднього
ступеня розвитку, яка сприймає людину на рівні її матеріальних
потреб і відтворює собі подібних.

Порівняймо Я-концепцію політика античності з Я-концепцією
політика мак’явеллівського типу. Останній уже не керований ідеєю
блага та справедливості, він спонукуваний вигодою. Залежно від

вигоди обирає друзів і ворогів. Політичну діяльність та її
результати оцінює з позиції «свій – чужий». Політик знає, що він
насамперед має задовольняти потреби класу власників, тому в
принципі не спроможний діяти в інтересах суспільства.

У діяльності політика мак’явеллівського типу відсутні ідеї блага,
справедливості, моралі. Єдиним, «абсолютним» критерієм є вигода.
У мак’явеллівській концепції політика немає місця не лише людині,

але й суспільству. Для такого політика все, що його оточує, стає
засобом досягнення влади, яка є для нього самоціллю. Держава
перемогла людину й суспільство та стала єдиним суб’єктом
діяльності – Левіафаном.

Н. Мак’явеллі звільнив політика від необхідності
дотримуватися моральних норм, натомість політик античності не
міг дозволити собі такої «розкоші». У мак’явеллівській концепції

політика немає вимог до інтелектуального рівня й морального
обличчя діяча. Суспільство прощає політикові будь-які гріхи, аби
він забезпечував відповідний рівень матеріального споживання,

тоді як в античній Греції політик повинен був мати доволі високий
рівень інтелектуального розвитку й моральних якостей.

567