Page 561 - 6816

відображено переважно суб’єктивні емоції, почуття, думки; по-
четверте, відсутність відповідальності за буття. Усе це знеособлює
людину й суспільство.
Отже, Я-концепції митців класичного напряму, «мистецтва для

мистецтва», «мистецтва для народу» – це різні уявлення митців про
їхню місію в суспільстві. Якщо митець класичного напряму
вкорінений у буття, відчуває відповідальність за нього, намагається

розвивати особистісне начало людини й суспільства, то його антипод,
«митець» напряму «мистецтво для народу», відчужений від
особистісного начала, а тому сприяє деградації людини й суспільства.
Орієнтування на спрощені художні образи не стає кроком

до розвитку людини, а перетворюється на шлях до її знеособлення. У
митця напряму «мистецтво для мистецтва» достатньо знань

і професійної майстерності, але не вистачає волі до протистояння
знеособленому тискові посередньої людини.
Митець особистісного ступеня розвитку зазвичай є
небезпечним для влади, а тому в неї виникає бажання не просто

його принизити, а знищити. На жаль, дуже часто влада не
зацікавлена розвивати й виховувати свій народ. Тому митець і стає
небезпечним. Ж.-П. Сартр приділив значну увагу дослідженню

проблеми: чому влада й політична еліта бояться митця
особистісного ступеня розвитку. Він писав: «Публіка, що споживає
це мистецтво, нічого так не боїться, як таланту – грізного й
благословенного безумства; талант відкриває небезпечні глибини

реальності за допомогою непередбачених слів і за допомогою
безперестанних закликів до свободи» [497, с. 108], тобто митець
орієнтує реципієнта художнього образу на особистісний розвиток.

Вижити й психологічно не зламатися митцеві особистісного рівня
розвитку в умовах знеособленого буття надзвичайно важко, бо
влада вдається до надзвичайних заходів. Митцеві, щоб вистояти,
треба докладати надзусиль: зректися особистого життя, родини, бо

особисте щастя та служіння особистісному ідеалу важко
поєднуються.
Суттєвий внесок в осмислення відносин митця з часом зробив

Ф. Шиллер. Філософ добре усвідомлював нюанси відносин між
творцем і реципієнтом художнього образу, а тому сформулював
закон життя для митця: «Живи зі своїм століттям, але не будь його

творінням; слугуй своїм сучасникам, але тим, чого вони
потребують, а не тим, що вони вихваляють…» [640, с. 278]. Отже,

561