Page 557 - 6816
P. 557

внутрішнього,  а  від  зовнішнього  треба  позбавлятися  [234,  с. 62].
               Погоджуємося, що внутрішнє (проблема духовного вдосконалення)
               має бути в центрі мистецтва, але ігнорувати зовнішнє означає страх
               і  капітуляцію  перед  життям  і  втечу  від  нього.  В. Кандинський

               визнає той факт, що напрям «мистецтво заради мистецтва» можуть
               осягнути  лише  фахівці,  «воно  спеціалізується,  стає  зрозумілим
               лише художникам, які  починають жалітися на байдужість глядача

               до їхніх творів» [234, с. 20], з чим варто погодитися.
                     Митці напряму «мистецтво заради мистецтва» зазвичай мають
               пасивну  соціальну  й  духовну  позицію,  є  спостерігачами  життя,  а
               тому  не  здатні  до активної  діяльності,  що  суттєво  впливає  на

               бачення        ними        дійсності.        Про       цю      особливість          їхнього
               світосприйняття  Х. Ортега-і-Гассет  зазначив:  «Замість  того,  щоб

               хоч  якось  наблизитись  до  реальності,  художник  нехтує  її.  Він
               зухвало  пропонує  здеформувати  її,  знищити  її  людський  аспект,
               дегуманізувати»  [404,  с. 250].  Унаслідок  такої  позиції  художній
               образ  спотворюють.  Але найгірше  те,  що  цей  підхід  піднесено  до

               рівня принципу. З цього приводу іспанський філософ висновує, що
               мистецтво заради мистецтва негуманне «не тільки тому, що в ньому
               відсутні  людські  форми,  а  тому,  що  його  сутність  –  це  активне

               прагнення до дегуманізації» (курсив наш. – В. С.) [404, с. 251].
                     Світоглядною причиною хибних мистецьких поглядів ідеологів
               напряму «мистецтво заради мистецтва» є те, що вони не зрозуміли
               знеособленого  змісту  ХХ ст.,  зокрема  помилково  вважали,  що

               духовне         життя        рухається         в позитивному            напрямі.        Так,
               В. Кандинський писав: «Незважаючи на все осліплення, попри цей
               хаос  і  скажену  гонитву,  духовний  трикутник  насправді  повільно,

               але неухильно, з непоборною силою рухається вперед і вгору» [234,
               с. 20].      Екзистенційний             вакуум        та      антрополого-глобальна
               катастрофа  заперечують  висновки  В. Кандинського.  Митці  цього
               напряму не знаходять особистісного начала ані в  мистецтві,  ані в

               житті, а тому змушені концентрувати свою увагу або на речах, або
               на  власних  емоціях,  почуттях,  думках.  Отож,  замість  того,  щоб
               формувати особистісне начало в людині й суспільстві, митці стали

               на  шлях  одухотворення  світу  речей  –  пішли  шляхом  мистецької
               апологетики суспільства споживання.
                     Антигуманне ставлення до дійсності й реципієнта художнього

               образу не проходить для митця безслідно. Деградують його людські
               й  естетичні  почуття.  Якщо  в  класичному  мистецтві  митець  і


                                                            557
   552   553   554   555   556   557   558   559   560   561   562