Page 556 - 6816

у Ж. Маритена не розважає, не є соціальним лікарем чи
просвітителем, а є духовним провідником, який скеровує від
знеособленого існування до особистісного буття. Отож митцеві
й мистецтву належала провідна роль у суспільстві.

Уважаємо, що Я-концепція митця класичного напряму
складається з таких мистецьких, інтелектуальних і соціально-
психологічних установок: митець усвідомлює свою

відповідальність за духовний стан розвитку людини й суспільства,
а тому бере на себе роль духовного провідника; намагається
художніми засобами розкрити смисл людського буття, як вічну
боротьбу знеособленого з особистісним; своєю творчістю та

громадянською позицією сприяє розвиткові особистісного начала в
людині й суспільстві; орієнтується у своїй творчості на органічне

поєднання форми та змісту, а художній образ був для нього засобом
пізнання людини, дійсності й самого себе.
У ХХ ст. бурхливо розвивається напрям «мистецтво заради
мистецтва», який охоплює всі види мистецтв і містить такі течії:

абстракціонізм, кубізм, футуризм, супрематизм та ін. Для
з’ясування філософського та антропологічного змісту цього
напряму звернімося до мистецтвознавчих праць ідеолога

супрематизму К. Малевича (1879–1935). Аналіз його праць
дозволив виявити такі закономірності. По-перше, критика
класичного мистецтва й життя мала неконструктивний характер,
здобутки класики не стали предметом творчого переосмислення, а

були механічно заперечені: «Я кажу всім: залиште любов, залиште
естетизм, залиште валізи мудрості, бо в новій культурі ваша
мудрість смішна та нікчемна» [347, с. 35]. По-друге, художник

абсолютизував зміни в соціальній дійсності (техніці, побуті та ін.),
а тому вважав, що мистецтво має встигати за змінами в житті:
«Нове життя породжує й нове мистецтво» [347, с. 90]. По-третє,
абсолютизація зовнішнього водночас означала не просто

недооцінку внутрішнього, а його ігнорування й негативне
ставлення до духовного життя людини взагалі: «Художник може
бути творцем тоді, коли форми його картин не мають нічого

спільного з натурою» [347, с. 14].
На противагу К. Малевичу, ідеолог абстракціонізму
В. Кандинський (1866–1944), навпаки, абсолютизував внутрішні

аспекти буття людини й ігнорував зовнішні. Він уважав, що в
основі будь-якої мистецької проблеми має лежати проблема

556