Page 52 - 6816

необхідно наповнювати людське життя смислом. Я. Паточка не
ідеалізує людину, проте орієнтує її на вдосконалення. Філософ
послідовно й логічно наближає нас до закону людського життя:
«бути тим, чим ми не є, і не бути тим, чим ми є» [415, с. 155], який

орієнтує людину на те, що вона має ставати суб’єктом власної
духовної діяльності.
Метафізичну проблематику сутності та існування Я. Паточка

розглядає в контексті людського буття [415, с. 66] й доводить, що в
історії філософії питання про буття – це питання про загальну
об’єктивну істину, яка вища за існування: у християнстві це
знайшло відображення в ідеї Бога, у Ґ. Геґеля в абсолютній ідеї.

Я. Паточка критикує позицію метафізичного етернізму, для якого
есенція завжди була чимось заданим, готовим, отже, вічним.

Філософ відстоює думку, що есенція має історичний характер:
«Історична есенція – це не абсолютна вічна чи позачасова
величина, а, радше, її вічна, позачасова та надчасова
природа…» [415, с. 71]. Дискутуючи, зауважимо, що втіленням

позачасової істини є особистість. Зовнішні (історичні)
характеристики особистості змінюються, проте сутнісні
залишаються незмінними: здатність діяти відповідно до інтересів

цілого. Отож сутність, і людська зокрема, з часом змінюється лише
за формою. Я. Паточка критикує сучасну метафізику за те, що вона
намагалася редукувати буття на щось існуюче, конкретне. Філософ
уважає, що це неможливо [415, с. 134]. У цих твердженнях є сенс.

Буття не можна зводити до існування, Dasein, як це зробила
екзистенційна філософія, проте серед екзистенції може бути – як
випадковість – те, що є справжнім буттям.

Плідні ідеї розвиває сучасний французький філософ В. Декомб
у процесі осмислення філософії Ф. Ніцше й М. Гайдеґґера.
В. Декомб виокремлює з проблеми буття питання про існування.
Для доведення його значущості звертається до філософії Ф. Ніцше.

На думку французького філософа, Ф. Ніцше розглядав питання про
існування та його цінності як найголовніше питання філософії,
виділивши три форми справжнього існування: філософ, святий

і митець [173, с. 271–273]. Звичайно, у цьому твердженні є сенс, але
як бути іншим? В. Декомб висловлює критичну думку щодо змісту
філософії існування – екзистенціалізму. Ця філософія породжена

епохою, що пізнала розчарування [173, с. 273]. Додамо, що
філософія екзистенціалізму була доволі поверховою реакцією на

52