Page 50 - 6816
P. 50

Урешті-решт  М. Фуко  змушений  зробити  висновок,  що  дійсність
            вимагає первоначал. У їхній ролі в нього постають праця, життя й
            мова, які формують спосіб буття від мислення до форм економічної
            діяльності,  хоча  вчений  і  погоджується,  що  вони  не дозволяють

            відчувати  повноту  буття  [600,  с. 423–425].  Це  змушує  філософа
            поставити  проблему  переосмислення  первоначал  і  формування
            нових, хоча визнає відсутність способу мислення, який би дозволив

            подолати  суперечності  людського  існування  [600,  с. 548,  433].
            Аналіз  європейських  проблем  приводить  філософа  до  визнання
            фундаментальних  суперечностей  між  буттям  і  мисленням  (буттям
            мови).  «У західній  культурі  буття  людини  й  буття  мови  не  могли

            співіснувати та поєднуватися одне з одним» [600, с. 434]. Це дійсно
            так.  Буття  людини  й  буття  свідомості  не поєднуються  в

            життєдіяльності  посередньої  людини,  проте  вони  утворюють
            єдність  у  діяльності  особистості.  Це  довів  Ф. Шеллінг,  коли
            зафіксував  можливість  несуперечливого  поєднання  буття  й
            свідомості на основі філософії тотожності суб’єкта і об’єкта. Отож

            М. Фуко  визнає  брак  мислення,  не пов’язуючи  його  з  людськими
            якостями.
                  На  захист  метафізики  в  середині  ХХ  ст.  став  К. Ясперс,

            зазначивши: «Сама собою існує тільки одна істина, яка дійсна поза
            будь-яким часом. Вона незмінна й вічно дорівнює сама собі. <…>
            Сенс так чи так відкритої істини незалежний від часу й культури,
            від ситуацій і умов, за яких уперше стало можливим її відшукати.

            Сама  вона  не  підкоряється  умовам,  яким  підкоряється  процес  її
            відкриття» [677, с. 101]. На жаль, філософ не назвав цю істину.
                  Досліджуючи  стан  філософської  думки  у  зв’язку  зі  станом

            суспільного буття, Ю. Габермас виділив напрями, що протистояли
            класичній  традиції,  зокрема  постметафізичне  мислення  та
            комунікативну  філософію  [113,  с. 9].  За  висновками  фундатора
            комунікативної філософії, постметафізичне мислення починається з

            критики  Ґ. Геґеля,  але  спеціально  підкреслимо,  що  ця  критика  не
            вповні  відповідає  сутності  геґелівської  філософії,  оскільки
            Ю. Габермас  не  зрозумів,  що  стоїть  за  геґелівським  поняттям

            «абсолютний  дух».  Безумовно,  комунікативна  філософія  зробила
            внесок у розуміння первоначал суспільного буття на основі понять
            «соціальна  дія»,  «інтеракція»,  «комунікативна  дія»,  «соціальний

            порядок».  На  їх  основі  суспільство  постає  як  структурований
            життєсвіт, який утворюється й відтворюється через комунікативну


                                                          50
   45   46   47   48   49   50   51   52   53   54   55