Page 547 - 6816

Досліджуючи інноваційні процеси в педагогіці, філософи доводять,
що освіта ХХI ст. має бути дискурсною, а об’єктом освітнього
дискурсу слід визнати «творення особистості» [17, с. 312].
Зрозуміло, що виконати таке педагогічне завдання вчитель

посереднього ступеня не здатен, потрібен учитель-особистість.
Учитель геніального ступеня здатний викладати навчальний
предмет у контексті смислу людського буття й суспільних проблем.

Своєю діяльністю він формує особистісну атмосферу, спонукає
учнів виходити за межі їхніх можливостей і ставати особистістю.
Учителя геніального ступеня не задовольняє чинна педагогічна та
світоглядна парадигма, тому він започатковує нові принципи.

Мислення рефлексивне: цілісно охоплює процес викладання,
характер відносин з учнями, процес формування здібностей у

контексті смислу буття учня, тобто науково-педагогічна діяльність
набуває багатовимірного характеру. Своє життя не мислить поза
межами викладацької діяльності, яка є його смислом. Отож у
структурі здібностей учителя такого рівня пріоритет належить

мисленнєвому й чуттєвому складникам.
Уважаємо, що в українській школі пріоритет належить
освітянам посереднього рівнів розвитку, оскільки саме таких

фахівців переважно випускають наші виші. Учителів особистісного
рівня розвитку не вистачає, бо вони не відповідають знеособленому
суспільству. Зрозуміло, що знеособлений учитель виховує
знеособленого учня. По-іншому й не може бути, оскільки школа й

суспільство – це два боки єдиного процесу. Якщо в школі
і з’являються вчителі особистісного рівня розвитку, то це
відбувається всупереч знеособленій моделі освітнього процесу.

Узагальнюючи, зазначимо, що ми проаналізували вплив духовного
потенціалу вчителя на результати його освітньої діяльності. Зміст
навчально-виховного процесу вдосконалюється, його якість досягає
апогею тоді, коли вчитель сягає рівня особистості. Результати

наших досліджень інтегруємо в табл. 1.

547