Page 543 - 6816

епоха. На жаль, молоду людину не ставлять перед цим вибором, а
тому В. Заблоцький робить правильний висновок, що сучасна
освіта не виконує покладених на неї функцій [213, с. 217].
(Визначена стратегія корелюється з уявленнями про виховання у філософії
персоналізму, зокрема Е. Муньє під вихованням розумів процес особистісних
випробувань, зміст яких полягає в навчанні користуватися свободою. Метою
виховання філософ уважав пробудження в людині особистісного начала для
того, щоб вона сама формувала із себе особистість на основі власної
внутрішньої й зовнішньої активності [387, с. 322, 326]).
Розробляючи стратегію національної освіти, В. Кремень виявив

фундаментальну тенденцію: «Історія освіти є історією
перетворення людини в особистість» [278, с. 365]. Виходячи з цієї
закономірності, теоретичні та практичні зусилля освітян мають

бути підпорядковані формуванню особистості. Усвідомлюємо, що
це надзвичайно складний і суперечливий процес, який охоплює як
суб’єктивні, так і об’єктивні чинники, виходить за межі сущого, а

тому потребує зміни методології. Розуміючи складність цього
процесу, В. Кремень накреслює стратегію національної освіти: вона
має діяти в модальності «можливості можливого», «відмовитися

від наївно-пізнавального підходу до дійсності та здійснювати
власну критично-творчу діяльність, яка має реалізовуватися в
знаходженні «„людини в людині”, продовжувати пошук втраченої,
але не забутої душі» [278, с. 343]. «Людина в людині» – це і є

особистісне начало, яке під впливом обставин та внутрішнього
цензора людина заганяє в куток й забуває. Незважаючи на зусилля
теоретиків і практиків психології та педагогіки, освітній процес

у вишах і школі залишається переважно знеособленим, бо в
знеособленому суспільстві може існувати лише знеособлена школа,
яка є витонченим механізмом контролю за духовним розвитком
людини.

Чинну модель навчально-виховного процесу дослідники
позначають як знаннєво-просвітницьку, а ми вважаємо, що
теоретично точним буде визначення «знеособлена модель

освітнього процесу». Школа й суспільство деякою мірою розуміють
необхідність виховання особистості, але свідоме формування
особистості неможливе в умовах знеособленого суспільства та

знеособленої моделі освітнього процесу. Гадаємо, що це триватиме
доти, поки людинознавство не визнає принципу духовної ієрархії, а
тому настав час парадигмальних змін у гуманітарних науках і

педагогіці зокрема.

543