Page 49 - 6816

праці «Великий ланцюг буття» (1936) повертає до філософського
вжитку забуту ідею духовної ієрархії, що свого часу знайшла
втілення в концепції ланцюга буття. (Зазначена концепція цілісно
охоплювала життєдіяльність людини та суспільства й була підґрунтям
теології, філософії й наукових досліджень до епохи Просвітництва [297,
c. 6]). Зауважимо, що ці ідеї залишаються неосмисленими й до

сьогодні. На початку свого дослідження А. Лавджой розмежовує
поняття реальності та істинного блага й доводить їхню
протилежність. Пошуки істинного блага були серед завдань

класичної метафізики, яка свою необхідність обґрунтовувала
онтологічною неповноцінністю світу [298, с. 35], нейтралізовувала
недосконалість суспільства, а тому мала практичне й навіть
інструментальне значення. Первоначала, з позиції класичної

метафізики, доводять необхідність кінцевих причин суспільного
буття, що знайшло втілення в принципі достатньої підстави

Г. Ляйбніца [298, с. 151]. Класичну метафізику А. Лавджой називає
філософією потойбічного світу, яка пояснювала, що суспільне
буття має первоначало, єдину основу існування. (Спеціально
зазначимо, що поняття „потойбічний світ” філософ уживає не в релігійному
значенні, а у філософському – це світ, який орієнтується на абсолютне благо
та істину).
А. Камю визнає закономірним прагнення людини до абсолюту,

але фундаментальними поняттями своєї філософії вважає концепти
«абсурд» і «бунт», які набувають метафізичного трактування.
«Метафізичний бунт – це повстання людини проти власної долі та

проти всієї світобудови. Цей бунт метафізичний, оскільки піддає
сумнівам кінцеві цілі людини та всесвіту. Раб протестує проти долі,
уготованої йому рабським його становищем…» [232, с. 135].
Уважаємо, що виходу з цього бунту філософ не знайшов.

Французький філософ, культуролог і психолог М. Фуко (1926–
1984), досліджуючи метафізичну проблематику, у контексті ідей
А. Камю водночас заперечує й визнає її необхідність. Підґрунтям

першого твердження є народження на початку ХVI ст. феномена
європейської людини, яка почала заперечувати Бога й метафізику
взагалі [600, с. 408–409]. Розмірковуючи над цією проблемою

проблем, М. Фуко поділяє висновок Ф. Ніцше про смерть Бога.
Твердження «Бог помер» водночас означає смерть вбивці [600,
с. 486]. Філософ залишив без відповіді питання: хто вбив Бога та

знищив первоначала. Припускаємо, що це могла бути людина, яка,
за термінологією М. Гайдеґґера, не вкорінена в буття – Das Man.

49