Page 534 - 6816

розв’язувати проблеми на рівні впровадження нових парадигм
життєдіяльності. Дух не має права вбачати смисл свого існування
лише в собі. Інтенція духа на самого себе призводить до деградації і
матеріального, і духовного. Дух мусить реалізувати себе, з одного

боку, через матеріальне, а з іншого, – через формування в людині й
суспільстві особистісного начала, але для цього він повинен мати
матеріальні засади для свого розвитку. Л. Штраус виявив дійсні

спонукання, що примушують філософа займатися процесом
виховання. «Філософ <…> наділений прагненням виховувати
потенційних філософів просто тому, що він не може не любити
добре влаштовані душі» [655, с. 186]. Філософа здатний виховати

лише філософ, а реалізуватися це може в процесі діалогу з владою
й народними масами під час вирішення суспільних проблем.

Відречення постмодерних філософів від відповідальності за світ
означає відмежування від пошуку органічних форм суспільного
буття, особистісної реальності, що, на нашу думку, було основним
призначенням філософської думки в усі часи. Філософ

відповідальний не лише за традицію, яку презентує, але за
формування особистісної атмосфери в суспільстві.
Філософ як методолог – це найвищий рівень філософського

професіоналізму, коли він започатковує нову систему понять для
дискурсу. На активній ролі філософів у розбудові гомогенного
суспільства наполягає й Л. Штраус, який пише, що справедливе
суспільство неможливе без участі в політичному житті філософів, і

зазначає, що вони будуть потрібні тоді, коли суспільство усвідомить
їхню теоретичну та практичну значущість у розвиткові суспільства.
Філософ доводить, що суспільство має вважати «виховання

філософів своїм найважливішим завданням» [655, с. 230]. Гадаємо,
що за цієї умови філософія може стати засобом розбудови
особистісного суспільства й відігравати конструктивну роль, а
філософ стане метафізичним персонажем. Для того щоб змогли

відбутися зазначені парадигмальні зміни, треба здійснити радикальну
перебудову в самій філософії. Отож, щоб філософ був здатний
контролювати взаємовідносини духовного й матеріального, бути

архонтом, законодавцем й вихователем, він мусить бути особистістю.
Відродження німецької нації після Другої світової війни
почалося з переосмислення К. Ясперсом власної громадянської та

філософської позиції щодо призначення філософа в суспільстві.
К. Ясперс очолив рух німецької нації за покаяння перед людством

534