Page 529 - 6816

усвідомлювати свою недосконалість [261, с. 78]. У першій половині
ХХ ст. європейських філософів, за винятком М. Бердяєва,
Е. Гуссерля, О. Кожева, Х. Ортеги-і-Гассета, залишає почуття
відповідальності за історичні події й вони переходять на позиції

спостерігачів. Доволі чітко простежуємо це в поглядах
французького філософа М. Мерло-Понті (1908–1961). Він
прирівнює філософа до письменника й науковця, які не відіграють

активної ролі в суспільному житті, а лише досліджують його [371,
c. 33]. М. Мерло-Понті критично оцінював можливість впливу
сучасної філософії на суспільні процеси: «Загалом філософське
життя залишається провінційним, ледь не підпільним. Священний

вогонь передають тільки від людини до людини, і перед нами, якщо
можна сказати, затемнення філософії» [371, c. 36].

Ж. Дельоз і Ф. Ґваттарі здійснили суттєвий аналіз предмета та
призначення філософії в історико-філософському аспекті.
Осмислюючи роль філософії, вони пишуть: в емпіриків вона
виконувала роль Слідчого [175, с. 94]; «Ляйбніц зробив філософа

Адвокатом божества»; «Кант зробив філософа Суддею, тоді як
розум являв собою трибунал» [175, с. 94–95]. Ж. Дельоз
і Ф. Ґваттарі визнають, що класики філософії відводили їй життєво

значущу роль, але самі не поділили ці погляди та вважали, що
гносеологічна функція філософії є кінцевою, а тому стверджували,
що «визначення філософії як пізнання чистими концептами можна
вважати остаточним» [175, с. 16]. У цій позиції вбачаємо відмову

постмодерної філософії від її сутнісного призначення: сприяти
вирішенню життєво важливих проблем і бути носієм мудрості.
Якщо філософія неспроможна запропонувати людині шлях

удосконалення та спосіб впливати на дійсність, то їй не залишається
нічого іншого, крім як аналізувати тексти та творити концепти. Слово
починає «поїдати» слово. Ж. Деррида остаточно зорієнтував
філософію на структурування концептів, а завдання філософії вбачав

у «деконструкції»: «„Деконструювати” філософію – це означатиме
тоді продумати структуровану генеалогію її концептів
найпослідовнішим, найвдумливішим чином…» [178, с. 14]. Отож

постмодерна філософія остаточно розриває з традицією тотожності
мислення й буття.
У Радянському Союзі філософія була не лише ідеологічним

підґрунтям діяльності КПРС, а й засобом виховання однодумності,
її було зорієнтовано на виховання слухняного «олов’яного

529