Page 533 - 6816

її суттю тяжіє до вирішення матеріальних проблем. В умовах
знеособленої парадигми буття політик є залежним від панівного
класу й народних мас. Філософ розуміє, що ця залежність може
закінчитися деградацією суспільства й держави, а тому ретельно

стежить за станом цієї взаємодії. Л. Штраус не довіряє «розуму»
політиків (здоровому глузду посередньої людини), а тому зазначає:
«Усі закони, писані чи неписані, – це погані, але необхідні

замінники індивідуального правління мудреців» [655, с. 249].
Належність законодавчої влади філософам є в Л. Штрауса умовою
функціонування гомогенної держави (особистісної парадигми буття
людини). Сучасні філософи здебільшого не просто відокремилися

від політичного вчинку, у них існують фобії щодо активної
соціально-політичної діяльності, а тому місце провідника в

суспільстві залишилося вакантним і зайняли його діячі
посереднього рівня розвитку.
Після цих роздумів стає зрозумілим, чому до філософів у всі
часи ставляться негативно. Про цей факт переконливо висловився

М. Бердяєв: «Воістину трагічним є становище філософа. Його
майже ніхто не любить. Протягом усієї історії культури подибуємо
ворожість до філософії і притому з найрізноманітніших боків.

Філософія є найменш захищеною стороною культури» [61, c. 25].
Вважаємо за необхідне з’ясувати причини негативного ставлення
влади й пересічної людини до філософів. Представники влади
переважно презентують людину маси, а тому вбачають у

філософах-особистостях своїх конкурентів або й ворогів: їх
розпинають, оголошують божевільними, намагаються купити, а
якщо не вдається, то звільняють з роботи, висилають за межі

держави. Філософа-особистість влада сприймає як ворога. З іншого
боку, пересічна людина не любить не лише видатних філософів, але
й звичайних. Останніх вона зневажає за те, що вони зрадили своєму
покликанню й перейшли на позиції прислужників влади.

Соціально-політична діяльність філософа тісно пов’язана
з виховною функцією. На агорі філософ вступає не лише в
конструктивний діалог із владою для вирішення проблем, але й

відшукує майбутніх філософів. «Філософ має йти на ринкову
площу, аби „ловити” тут потенційних філософів» [655, с. 190]. Ця
функція полягає в тому, що філософ скеровує людину й суспільство

на пріоритет духовного над матеріальним. Духовне – це не лише
кількість церков, вірян, але й критична маса особистостей, здатних

533