Page 530 - 6816

солдатика», залежної людини, спонукуваної переважно
матеріальними потребами. Російсько-грузинський філософ
М. Мамардашвілі (1930–1990) на початку перебудови запропонував
змінити парадигму розвитку філософії. Він доводив, що вона має

стати особливою формою «осмислення світу й себе в ньому; акті,
який дає нам деяке узагальнене, універсальне знання, вільне від
повсякденної „гонитви за тим, що відбувається”» [349, с. 29]. Отож

М. Мамардашвілі вимагав від філософів точності мислення й
вважав це її моральним обов’язком.
Підсумовуючи погляди філософів на їхнє призначення в
суспільстві, зазначимо, що в історії філософії слід виокремити дві

основні тенденції. Перша починається від Платона й орієнтує
філософів на активну інтелектуальну й соціальну діяльність. Її

прихильниками були Вольтер, І. Кант, Й. Фіхте, К. Маркс,
Е. Гуссерль, М. Бердяєв, Х. Ортега-і-Гассет. Між філософією і
буттям встановлюються взаємні обов’язки. Друга тенденція
остаточно сформувалася в постмодерну епоху. Філософові

відводять роль спостерігача, науковця, який здатен лише на
гносеологічну активність. У найкращому випадку філософа
розглядають як «конструктора» концептів [175, с. 10]. Про цю

тенденцію М. Епштейн влучно зауважив: «За філософією нічого не
залишається, окрім наполегливої звички писати, залишати на
папері сліди, значення яких наперед незрозумілі й не можуть бути
визначені» [661, c. 48]. До цієї традиції слід віднести Ж. Дельоза,

Ж. Дерриду, Ф. Ґваттарі, М. Горкгаймера, М. Мерло-Понті та ін.
Отож шляхи філософії й буття розійшлися. Філософія дійшла до
постмодерної невизначеності, а реальність – до антрополого-

глобальної катастрофи.
Філософія перестала відігравати першорядну роль у
суспільстві, це пов’язано, на нашу думку, з тим, що вона
проігнорувала принцип духовної ієрархії, не дослідила прихованої

ідеї світового духу – концепції чотирьох рівнів розвитку людини
[467]. Філософи позбулися системи понять, що дозволяла адекватно
розуміти тенденції суспільного буття, й опинилися на його узбіччі.

Втрата філософією провідної ідеї світового духу мала для самої
філософії вкрай негативні наслідки. У постмодерну філософію
прийшла посередня людина, у якої немає понятійного мислення,

тому розпочався процес вульгаризації та хаотизації, що чітко
висловив М. Шлемкевич. «Анархія філософсофічних поглядів була

530