Page 528 - 6816

прислужницею нового «господаря світу». Про цей факт російський
філософ П. Лавров (1823–1900) слушно зауважив, що філософія в
буржуазну епоху виконувала замовлення панівного класу [299,
с. 89]. Як бачимо, думки Ф. Ніцше й П. Лаврова збіглися: філософи

втратили своє призначення: бути втіленням мудрості своєї епохи, –
і перейшли на класові позиції, що стосується представників як
ідеалістичної, так і матеріалістичної традиції.

Перемога прагматизму й позитивізму була поразкою
особистісного начала у філософії й початком панування в
суспільних науках людини маси. Критикуючи філософію
позитивізму, Х. Ортега-і-Гассет зазначав: «Позитивізм був

сільською філософією» [401, c. 95]. Іспанський мислитель
обстоював пріоритетну роль філософа в суспільному житті

й вимагав від колег соціальної та інтелектуальної мужності.
«Філософ, готовий до граничної інтелектуальної небезпеки, який
відкрито висловлює всі свої думки, має бути цілком вільним…»
[401, c. 95]. Хто з філософів ХХ ст. виявився готовим до граничної

духовної напруженості? Вважаємо, таких постатей немає. Цю роль
узяли на себе А. Швейцер та мати Тереза.
Про капітуляцію філософії на початку ХХ ст. влучно

висловився Е. Гуссерль: «Нас буквально захльостує потік наївних
та екстравагантних реформаторських проектів. Чому ж
високорозвинені науки про дух відмовляються від послуг
[суспільству], з якими природничі науки у своїй царині успішно

справляються?» [158, с. 63]. Сьогодні відповідь на це питання
очевидна, філософи втратили статус суб’єкта істини й віддали
пріоритет науковцям, політикам, піартехнологам та іміджмейкерам.

М. Бердяєв був серед тих, хто активно виступав за пріоритетну
роль філософії й залишив критичні роздуми щодо наукової
філософії: «„Наукова” філософія є запереченням філософії,
запереченням її первородності» [61, c. 34]. Філософ наголошував на

тому, що філософія має орієнтуватися не на об’єкт, а на людину,
допомагати їй відшукати та сформулювати смисл буття: «Справжня
філософія, яка насправді щось відкриває, це не та, яка досліджує

об’єкти, а та, яку мучить смисл життя й особистої долі» [61, c. 41].
На думку російського філософа-емігранта О. Кожева
(1901–1968), філософія й філософ починаються з моменту, коли

людина задає питання щодо власної сутності. Це змушує філософів,
з одного боку, шукати досконале знання, а з іншого, –

528