Page 525 - 6816

виникає прообраз людини, яку Платон, посилаючись на Гомера,
назвав «богорівною і богоподібною» [422, с. 194–196]. Отож
філософ у Платона – це людина, яка здатна цілісно охопити
проблему й вирішити її, що прирівнюється до божественних ознак.

Мислитель доходить висновку, який сучасне суспільство досі не
втілило в життя: «Поки рід філософів не стане володарем у державі,
<…>, доти ні для держави, ні для її громадян не буде спокою від

нещасть» [422, c. 196]. У цьому пророчому висновку відчутне
передбачення сучасних глобальних проблем.
Платон розмірковував над проблемою: за яких умов влада в
державі може перейти до філософів (до індивідів особистісного

ступеня розвитку), здатних бути спонукуваними інтересом народу
й цілісно охоплювати процес суспільного буття. Це може відбутися

лише тоді, коли держава та його еліта опиняться перед проблемою:
«Спаде якась необхідність, яка в силу збігу обставин змусить їх –
хочуть вони того чи ні – перейняти на себе турботу про державу, і
державі таки доведеться їх слухатись…» [422, c. 194].

Старогрецький мислитель чітко розумів, що держава деградуватиме
й навіть приречена на загибель, якщо її очільники не здатні цілісно
осмислювати суспільні проблеми. Виходить, що ще 25 ст. тому

Платон розумів і проаналізував зв’язок між здібностями еліти та
міццю держави, відкрив закон розвитку історії: будь-яке
суспільство в будь-яку епоху мають очолювати особистості, тобто
індивіди, спонукувані у власній діяльності його інтересами. Якщо

особистостей бракує в суспільстві, а переважають діячі
посереднього рівня, то воно деградуватиме – це абетка історії,
ігнорування якої призводить до трагічних наслідків. На жаль,

зазначену закономірність проігнорувала сучасна філософія, а тому
їй не надано статусу онтологічного закону. Уважаємо, що в
поглядах Платона є суттєвий конструктивний потенціал, який до
цього часу залишається невикористаним.

Т. Аквінський – це уособлення середньовічної філософії, яка
презентувала вже не інтереси суспільства, а лише його частини –
церкви. В епоху Просвітництва Вольтер намагався відродити

активну роль філософа в суспільстві й державі, але з його зусиль
нічого не вийшло. Філософська думка Нового часу орієнтувалася
на науку й сама прагнула стати наукою, тому на передній план

висунули гносеологічні й методологічні проблеми.

525