Page 524 - 6816

духовного, пріоритет посередньої людини – на пріоритет
особистості, для чого було сформульовано метафізичну теорію
особистості та ідеологію персоналізму. Незважаючи на те, що
філософія є однією з найдавніших форм суспільної свідомості,

необхідно визнати, що вона сьогодні втратила духовний вплив на
людину й суспільство, а оскільки святе місце порожнім не буває, то
його посіли політики разом із політтехнологами. У ХIХ–ХХ ст.

політики неадекватно використовували філософські ідеї для
досягнення власної вигоди – влади.
Проблема призначення філософа в суспільстві була предметом
роздумів найвидатніших мислителів зі стародавніх часів до

сучасності: Платона, Аристотеля, Т. Аквінського, Т. Гоббса, І. Канта,
Й. Фіхте, Ґ. Геґеля, К. Маркса, Ф. Ніцше, М. Бердяєва, Е. Гуссерля,

М. Гайдеґґера, Х. Ортеги-і-Гассета, М. Горкгаймера, М. Мерло-
Понті, Ж. Дерриди та ін. Не оминули зазначеної проблеми й
українські філософи: протягом останніх років її аналізували
А. Богачов, Є. Бистрицький, В. Горський, Л. Діденко, О. Єременко,

А. Єрмоленко, Г. Заїченко, В. Кебуладзе, С. Кримський, М. Попович,
С. Пролеєв, О. Ярош та ін. Отже, завданням підрозділу є дослідження
ролі філософа як метафізичного персонажа в сучасному світі й

Україні в умовах необхідності трансформації знеособленої парадигми
буття в особистісну.
Дослідити наявні в історії філософії погляди на місце та роль
філософа в суспільстві – завдання надскладне, але криза

знеособленої форми буття людини вимагає переосмислення
поглядів на їхнє призначення в суспільстві. На основі
компаративного методу обиратимемо постаті філософів, які

презентують ту чи ту епоху в розвитку філософії й суспільства.
Платон відводив філософам вирішальну роль у розвиткові держави,
оскільки вони, на його думку, мають володіти божественними
(особистісними. – В. С.) здібностями, а тому їм повинна належати

влада в суспільстві [422, с. 181]. Філософ у Платона – уособлення
інтересу держави, істини та краси [422, с. 170–171, 178], найвищих
інтелектуальних і моральних якостей людини [422, с. 178–179, 188].

Платон стверджував, що за відповідної роз’яснювальної роботи
більшість суспільства погодиться з тим, щоб філософам належав
пріоритет у державі. Філософ-правитель у Платона постає

уособленням інтересів держави, істини та найвищих
інтелектуальних та моральних якостей людини. З цього поєднання

524