Page 45 - 6816

проблемою є трансформація буття для-себе в буття для-іншого.
Отож онтологія Ж.-П. Сартра не розкриває структуру буття. Підхід
до буття як до свідомості не дав відповіді на питання, яке філософ
поставив на початку праці: якою має бути людина й світ.

Отже, буття людини у світі опинилося в небезпеці. Причини
такого стану полягають у пріоритеті матеріального, який реалізовує,
говорячи понятійним апаратом М. Гайдеґґера, – посередність, а

словами Ж.-П. Сартра – людина, яка живе на рівні буття для-себе.
Для філософського осмислення кризи слід переосмислити
співвідношення матеріального й ідеального в життєдіяльності
людини. Людство не може більше розвиватися стихійно. Для

подолання стихійності слід визначити первоначала суспільного
буття. Буття має два складники: матеріальний й духовний. Подібний

підхід розвиває й сучасний австрійський філософ Е. Корет: «Цю
єдність буття й духу <…> ми можемо назвати онтологічною істиною
<…> не лише сущого і не лише знання про суще, але й істиною
буття…» [275, с. 152], що у філософа в подальшому отримало назву

абсолютна істина [275, с. 155].
Ж.-П. Сартр переоцінив роль свідомості в трансформації буття
в-собі в буття для-себе, а також можливості людини типу буття

для-себе в саморозвиткові. Парадокс полягає в тому, що людина
може розуміти, але не докладатиме зусиль до вдосконалення. Для
зазначеного кроку їй потрібно проявити неабияку волю. У
Ж.-П. Сартра цей процес постає як еволюція, тоді як насправді це

внутрішня революція. У переході з рівня на рівень Ж.-П. Сартр не
врахував досвіду А. Августина, який уважав, що не кожна людина
здатна власними зусиллями звільнитися від тілесних

залежностей [4, с. 234–235]. У цьому процесі їй потрібна зовнішня
підтримка, але й за таких умов на внутрішню революцію
наважиться надзвичайно малий відсоток людей. Сьогодні людина
типу буття для-себе реалізовує пріоритет матеріального й ігнорує

духовний складник життєдіяльності. Натомість, на нашу думку,
людина типу буття для-іншого здатна поєднати у своїй діяльності
матеріальне й духовне та забезпечити пріоритет духовного.

Підсумовуючи роздуми М. Гайдеґґера й Ж.-П. Сартра щодо
ролі первоначал у життєдіяльності людини й суспільства, зазначимо,
що вони осмислювали їх з урахуванням рівня духовного розвитку

людини, отож усвідомлювали зв’язок метафізичної проблематики з
якостями людини. М. Гайдеґґер зрозумів, що посередності належить

45