Page 494 - 6816

Д. Донцов усвідомив як конструктивний, так і деструктивний
вплив національної ідеї на формування нації. «Нерозвиненість,
невиразність національного ідеалу є завше симптомом
невикристалізованости нації або її близького занепаду» [196,

с. 141]. Відсутність національної ідеології, як свідчить досвід
України після здобуття незалежності, призводить до економічного,
правового, політичного, психологічного й культурного хаосу.

Д. Донцов пророче попереджав: «Нація, котра не розуміє <…>
свого ідеалу, гине» [196, с. 142]. На жаль, український політикум
дотепер не визнав нагальної необхідності національної ідеології.
Класик української філософії національну ідеологію піднімає до

морального закону нації: «Уміти вгадати, віднайти й здійснити свій
ідеал – є категоричний імператив для нації, що хоче мати

будуччину і бажає стати самостійним міжнародним чинником»
[196, с. 142].
Дослідження ролі та значення особистості в суспільному й
державному житті набувають цілісного викладу в праці Д. Донцова

«Дух нашої давнини» (1944), у якій доведено, що для розбудови
української держави слід сформувати провідну верству.
Первоначалом суспільного буття філософ уважає шляхетність і

розкриває її в таких поняттях як «вірність своєму ідеалові»,
«честь», «любов до високих ідей», «любов до загального»,
«вірність слову», «аскетизм», «служба великій справі» [193,
с. 334–337]. Діяльність шляхетних людей благодатно впливає на всі

сфери життя та сприяє появі мудрих державних діячів. Їхня
мудрість полягає в таких якостях: «мати систему, план, задум
цілого суспільного механізму, щоб всі його члени трималися «в

согласії» [193, с. 369]. Уявлення про суспільство як цілісний
організм дозволяють ураховувати інтереси різних класів і верств та
пов’язувати їх з інтересами держави. Мудрість державного діяча
має поєднуватися з мужністю і твердістю до себе й у проведенні

державної політики [193, с. 401]. Отож Д. Донцов закладає
філософське підґрунтя персоналістичної ідеології, формулює
вимоги до політиків і державних діячів.

У 1940 р. український політичний діяч і публіцист Д. Мирон
(1911–1942), досліджуючи зв’язки між особистістю й суспільством,
висновує, що особистість є конститутивним елементом

національно-суспільного середовища. «Особовість (особистість. –
В.С.) – це внутрішня форма й підметність» [373, с. 191].

494